» » Джім Кевізел: "Якби не Меджуґор’є, я б так і зіграв цю роль." Част. 2

Джім Кевізел: "Якби не Меджуґор’є, я б так і зіграв цю роль." Част. 2

  • 11 липня 2014, 10:04
Джім Кевізел: "Якби не Меджуґор’є, я б так і зіграв цю роль." Част. 2Продовження...

– Коли Ви вперше відвідали Меджуґор’є?

– Коли на Мальті закінчились зйомки фільму, я вирішив поїхати в Меджуґор’є. Коли мені було 20 років, мій внутрішній голос підказував мені, що я повинен стати актором. Одного разу я розмовляв зі своїм батьком і він сказав: «Якщо Бог і хоче кимось тебе зробити, так це священиком. Чому ти думаєш, що Він хоче, аби ти став актором?» Я його тоді не розумів.

І знову я задав собі це питання: чи хоче Бог, щоб я був актором, заробляв багато грошей і був багатим? Я усвідомлював той дисбаланс, що панував у світі між тими, в кого було багато грошей, і людьми, які ледь виживали. Мені було потрібно зробити вибір – служити багатству, яке не дає вічного щастя, або служити Богу, який хоче вести мене по життю?
Тоді Меджуґор’є нагадувало мені Бетлегем, і я подумав, що так само, як і Ісус народився в маленькому місті, Діва Марія з‘являється теж у маленькому бідному селі посеред гір. Ті чотири дні, які я провів у Меджуґор’ї, були переломним моментом у моєму житті. З самого початку я був вражений тим, скільки люди в Меджуґор’ї моляться. Мені воно нагадало бейсбольний табір, але тут ти граєш не один матч на день, а завжди, постійно, знову. Так само, як і в школі, де ти читаєш не лише один раз на день, а весь час, неодноразово.
Впродовж перших днів у Меджуґор’ї я відчував внутрішній неспокій під час молитви, тому що не звик молитись так багато, і я просив Бога, щоб Він допоміг мені. А після чотирьох днів, які я провів там, єдине, що я хотів робити, це – молитись. Коли я молився, я відчував єдність із Богом. Я б хотів, щоб кожен католик відчув таке саме пережиття, як я тоді! Можливо, ще в дитинстві я щось подібне переживав, але вже забув, як це. А зараз я знову зміг це відчути.
Повернувшись додому, я намагався продовжувати жити в тому ж дусі. В нашій сім’ї ми намагаємось переживати всі таїнства разом. Коли ми відвозимо дітей до школи, завжди молимось розарій; а іноді, коли я не починаю молитись, мій син першим розпочинає молитву.
Коли я вдруге приїхав до Меджуґор’я, я очікував, що знову переживу ті самі відчуття, що й під час мого першого візиту, але тепер усе було по-іншому. Одного дня після обіду деякі паломники запросили мене поїхати разом з ними до о. Йозо Зовка, в місто Шікорі Брєґ. Понад усе бажала того моя дружина. Я не був особисто знайомим з о. Йозо, але я чув багато вражаючих розповідей про нього. Я зустрівся з ним. Він поставив свої руки мені на плечі. Потім на моє серце. Я поставив свої руки йому на голову. Саме в цей момент я відчув в моєму серці такі слова: «Я люблю тебе, мій брате. Ця людина любить Бога». Раптом о. Йозо повернувся до своєї перекладачки і спитав її по-хорватськи, хто я такий, і висловив бажання поговорити зі мною. Тоді й розпочалася наша дружба, яка триває й досі.
Це було тоді, коли ми завершили знімати «Страсті Христові», і в той момент всередені я відчував багато суперечностей щодо цього фільму.

– Чому Ви так почувались і як пов’язане Меджуґор’є з фільмом «Страсті Христові»?

– Вам, напевно, відомий вислів «перейти Рубікон» (прийняти остаточне рішення.- прим. перекл.) Воно означає, що назад дороги нема, ти досягнув місця, з якого неможливо повернутись. Фільм «Страсті Христові» був для мене цим рубіконом. Коли ми почали знімати його, мені було 33 роки, так само, як Ісусу. Я постійно запитував себе, чи я достойний грати Ісуса. Іван Драгіцевіч підбадьорював мене і казав, що Господь не завжди обирає найкращих, і це видно на його, Івановому, прикладі. Якби не Меджуґор’є, я б ніколи не погодився на цю роль; бо саме в Меджуґор’ї моє серце відкрилось на молитву і таїнства. Якщо я хотів зіграти добре Ісуса, я знав, що маю бути дуже близько, поруч із Ним. Щодня ходив до сповіді й на адорацію Пресвятих Дарів. Мел Гібсон також приходив на Службу Божу за умови, що вона була по-латинськи. І це було добре, бо так я вивчив латинь.
Постійно з’являлись нові спокуси, з якими мені доводилось боротись, і в тій внутрішній боротьбі я відчував неодноразово справжній мир. Наприклад, коли Діва Марія підходить до мене, і я кажу їй: «Дивись, я роблю все по-новому». Ми перегравали цю сцену чотири рази, бо мені постійно здавалось, що я стою аж занадто на передньому плані. А потім хтось вдарив хрест, і це звихнуло моє плече. Через той раптовий, гострий і глибокий біль я втратив рівновагу і впав під тягарем хреста. Я впав лицем у пилюку, і раптом з мого носа і рота ринула кров. Я повторив слова, які Ісус сказав Своїй матері: «Дивись, я роблю все по-новому». Я відчув нестерпний біль, коли знову взяв хрест і зрозумів, яким дорогим він є для мене. З тієї миті я перестав грати, ви вже могли побачити самого Христа. Він відгукнувся на мої молитви: «Я хочу, Ісусе, щоб люди бачили Тебе, а не мене».
Саме завдяки безперервній молитві розарія (а я навіть не знаю, скільки саме розаріїв я помолився під час зйомок фільму) я зміг відчути особливу атмосферу. Я розумів, що мені не личило б розмовляти негарною або грубою манерою зі знімальною командою. Більшість з них не знали нічого про Меджуґор’є, вони були неперевершеними акторами і нам пощастило, що вони працювали з нами, оскільки я міг розповісти їм про Меджуґор’є прикладом мого власного життя. Меджуґор’є означає для мене в єдності зі Святою Церквою жити Пресвятими Таїнствами. Саме завдяки Меджуґор’ю я повірив, що Христос насправді присутній в Євхаристії і що Він прощає мені мої гріхи. Через Меджуґор’є я зрозумів, наскільки міцною є молитва розарія і які дари ми отримуємо, коли щодня відвідуємо Святу Літургію.
Як би мені допомогти іншим зміцнити віру в Бога? Я усвідомив, що цього досягну лише в тому випадку, якщо Ісус буде присутній в мені через Пресвяту Євхаристію, і так мої ближні побачать Його в мені. Під час зйомок сцени Останньої Вечері в моєму одязі була внутрішня кишеня, де я носив мощі святих, а також частинку Животворящого Хреста Господнього. Я сильно прагнув, щоб Сам Христос був присутнім під час зйомок цієї сцени, тому я попросив священика виставити Пресвяті Дари. Він спочатку відмовлявся, але я продовжував наполягати, тому що був упевнений: глядачі побачать Христа більшою мірою, якщо я сам буду Його споглядати. Священик стояв біля оператора, тримаючи в руках Пресвяті Дари і разом з ним наближався до мене. І коли люди, дивлячись фільм, бачать мерехтіння в моїх очах, вони й не здогадуються, що насправді це – Сам Христос, віддзеркалення в них Пресвятої Облатки. Так само ми знімали і сцену Розп’яття: священик був там увесь час, тримаючи в руках Пресвяті Дари, а я – безперестанку молився…
Найважче для мене виявилось не вивчити всі тексти латинською, вірменською та єврейською мовою (як я гадав до цього), але фізичні труднощі, які мені судилось пережити. Під час останньої сцени моє плече було вивихнутим, і щоразу, коли хтось ударяв хрест, воно вивихалось наново. А коли ми знімали сцену бичування, мене двічі по-справжньому вдарили бичем і в мене на спині з’явилась 14-сантиметрова рана. Мої легені були наповнені рідиною, і я хворів на пневмонію. Крім того, тривале недосипання давалося взнаки, впродовж кількох місяців я був змушений вставати о 3-й годині ранку, тому що накладання гриму тривало приблизно 8 годин…
Ще одним випробуванням стала холодна погода, показник термометра ледь перетинав позначку «нуль», особливо важко було в таких умовах знімати сцену Розп’яття. Мій костюм складався лише з єдиного тоненького клаптика тканини. А коли ми знімали останню сцену, хмари були дуже низько і блискавка влучила в хрест, на якому мене було розіп’ято. Раптом усе навколо мене замовкло і я відчув, як моє волосся стало дибом. Майже 250 людей, які оточували мене, побачили моє тіло осяяним, і вони всі бачили вогонь ліворуч і праворуч від мене. Всі були шоковані від пережитого.
Я знаю, що фільм «Страсті Христові» є фільмом любові, можливо, одним з найкращих у цьому жанрі. В наш час, як ніколи раніше, особа Ісуса є предметом багатьох суперечок. Існує безліч факторів, які лякають світ, але віра в Христа є джерелом радості. На мою думку, Господь в особливий спосіб запрошує нас саме сьогодні, і ми повинні відповісти на Його заклик щирим серцем і всім своїм єством.
Переглядів 2913
Додати коментар

Послання Богородиці, 18 березня 2007., Меджуґор'є.
“Дорогі діти! Хочу вам подякувати від серця за ваші зречення у Великому пості. Хочу вас заохотити й надалі з відкритим серцем проживати піст. Постом та відреченнями, дітоньки, будете сильнішимиу вірі. У Богові знайдете правдивий мир через щоденну молитву. Я з вами, і Я не втомлена. Хочу вас усіх повести зі Мною до раю, тому щоденно вирішіть вибрати святість. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

Спецтема

Онлайн трансляція...

Переглядів 220064
11:25, 14-07-2014

ДНІ ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ


Фоторепортаж

«    Травень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати

Травень 2020 (128)
Квітень 2020 (108)
Березень 2020 (53)
Лютий 2020 (32)
Січень 2020 (50)
Грудень 2019 (45)