Джім Кевізел став всесвітньо відомим актором після зіграної ним ролі у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові». Ким же він є, той актор, що так вражаюче ввійшов у роль Христа? Особисто він стверджує, що якби не Меджуґор’є, він навряд чи б погодився на цю роль. Саме в Меджуґор’ї він вперше, як ніколи, зрозумів на скільки особливо важливою є віра. В лютому він вшосте здійснив паломництво в це святе місце, і на зворотньому шляху відвідав Відень, де дав інтерв’ю журналісту « Оази Миру», Крістіану Штельцеру.– Джіме, можете розповісти, як Ви дізналися про Меджуґор’є?
– Моя дружина поїхала в Меджуґор’є саме тоді, коли я в Ірландії знімався в фільмі «Монте Крісто». Я перебував тоді в не найкращому стані, хоча й працював сім днів на тиждень. Одного дня вона зателефонувала мені, і я зрозумів з її голосу, що дещо змінилось. Вона почала розповідати про Меджуґор’є і сказала, що один з візіонерів збирається відвідати Ірландію. Я перервав її: «Знаєш, в мене тут дійсно є чим зайнятись і я не збираюсь зустрічатись ні з якими візіонерами». Крім того, я подумав: навіть якщо я католик, це не означає, що я повинен обов’язково знати об’явлення Діви Марії в Лурді, Фатімі чи Меджуґор’ї, а тим паче – вірити в них. Саме так я тоді думав.
Я згадав, що ще давніше, коли ходив у католицьку школу, ми, дізнавшись про Меджуґор’є, були дуже враженими. Але згодом, дізнавшись, що наш єпископ не визнає його і вважає неправдивим, ми одразу втратили зацікавленість Меджуґор’є...
Однак візіонер Іван Драгіцевіч все ж таки приїхав в Ірландію. Я вже від початку знав, що через мій напружений графік в мене не знайдеться на нього часу. Одного дня мій партнер по фільму захворів і мені дали вихідний, отже, я мав можливість бути присутнім під час об’явлення. Я стояв позаду, біля самих дверей переповненої людьми церкви, і не зовсім розумів, що саме там відбувалось. А коли чоловік, що біля мене сидів в інвалідному візку, впав на коліна під час об’явлення, я був глибоко зворушений. Ця фізично обмежена людина, незважаючи на всі болі, стояла на колінах на холодній підлозі й молилась! Тепер я розумію, що лише один Господь знав, чим Він зможе привернути мою увагу!
Може здатися дивним, але наступної неділі мені знову дали вихідний, і я зміг зустрітися з Іваном, чого так сильно бажала моя дружина. Під час об’явлення я приклякнув дуже близько біля нього і промовив у серці: «Ну ось, я тут, Господи. Я готовий. Роби зі мною все, що хочеш». У ту ж мить я відчув, що мене почало щось наповнювати. Це «щось» було дуже звичайним, і в той же час чимось дуже особливим.
Коли я підвівся, по моїх щоках текли сльози, я плакав усім серцем. Іван промовив до мене: «Джім, людина завжди знаходить час для того, що любить. Якщо дехто, в кого взагалі немає вільного часу, зустрівши дівчину, закохується в неї, він завжди знайде час для неї. Люди не мають часу для Бога, тому що вони Його не люблять». Він вів далі: «Господь закликає Тебе молитися серцем». Я спитав його: «Як це?» – «Потрібно почати молитись»,-відповів Іван. У цю мить двері мого серця відчинились. Я навіть і не мріяв, що таке може трапитись.
Потім ми пішли в ресторан, і я мушу сказати, що ще жодного разу вино і їжа не смакували мені так сильно, як того вечора. Всередині мене відбувалися зміни. Моя дружина раніше завжди хотіла навчити мене молитися розарій, та я ніколи не погоджувався. Зараз я прагнув молитися розарій, але не знав, як це. Я просто відчував, що моє серце відчинене. Одного ранку, коли мій шофер відвозив мене на знімальний майданчик, я сказав йому: «Не знаю, що ви на це скажете, але я б дуже хотів помолитись розарій». На мій превеликий подив, водій відповів: «Добре, давайте молитись».
В лагідному світлі любові, яке я відчував всередині себе, я зрозумів, де до цього я був, як багато спокус супроводжувало мене, де були мої почуття, яким я був слабким і як суворо я засуджував інших людей.
Далі буде....
