Ми вступили в період Великого посту. Це час дарований нам як можливість для пізнання себе й зростання у вірі, для навернення, молитви, покаяння та справ милосердя. Богородиця, як мати, перебуває всі ці роки разом із нами і зараз, під час Великого посту, закликає нас, щоб ми ставали переображеними людьми.
З Євангелія ми знаємо, що Ісус часто йшов молитися в усамітнені місця. Одного разу Він узяв із собою Петра, Йоана та Якова й піднявся на гору, де молився. Коли Він молився, то змінилося Його обличчя, а одежа побіліла, наче світло, а з неба пролунав голос: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайте». Ісус вийшов на гору молитися, і під час молитви його обличчя засяяло та переобразилося. Ісус не йшов на гору, щоб бути переображеним – це було несподіваною дією Отця Небесного, – Він ішов просто молитися.
Ісусові учні просили Його: «Господи, навчи нас молитися». Це прагнення в їхньому серці народилося, коли вони дивилися на Ісуса, як Він молиться. Дивлячись на Нього, на те, як Він молиться, бачачи, що відбулося під час молитви, учні усвідомили, що самі у своєму житті ніколи не молилися. У них виникла туга, прагнення до молитви, до того, щоб навчитися молитися, – й Ісус промовляє до них: «Ви ж моліться отак...»
До молитви приходять, екзистенційним рішенням, вибираючи Ісуса Христа і приятелювання з Ним. Згідно зі Святим Письмом, ми зростаємо тоді, коли нас спіткають страждання, хвороба та самотність. Молитва – це боротьба, сутичка зі своєю долею й долею своїх ближніх. Вона – постійна перемога над світом і дотик до Царства Божого. Вона змушує замислюватися над своїм життям і його сенсом. Молитва – постійний пошук і тому – набуття. Молитва – це життя, без неї ми рухаємося до смерті.
Без молитви ми не в силах витримати всіх спокус і випробувань, перед якими опиняємося. Й Ісус у Гетсиманії говорить Своїм апостолам: «Моліться, щоб не впасти в спокусу».
Молитва і віра – не є окремими реальностями, але дуже залежать одна від одної. Молитва знаходиться в тісному зв’язку з реальністю віри. Як християни, ми стоїмо або падаємо з молитвою. Молитва та віра взаємообумовлені, і втрата, і ослаблення віри починаються із покинення молитви. Хто більше не молиться – уже невіруючий, не в тому сенсі, що заперечує Бога, але він не перебуває більше в тій площині, у якій відбувається єднання з Богом.
Св. Тереза Авільська говорила: «Якщо хтось вам скаже, що існує інший шлях до Бога, крім молитви, – не вірте». Бог, Якому не дають місця у своєму житті за допомогою молитви, стає чужим і незнайомим.
Дозволимо Діві Марії повести нас до світла і джерела життя – до Свого Сина Ісуса, нашого брата і Господа.
Молитва
Господи Ісусе, як Ти повів Своїх учнів на гору Тавор, так і нас поведи на дуже високу гору. Поведи якомога вище й далі від земних турбот. Підійми над усім, що гнітить і мучить нас. Поведи за Собою нас, Ісусе, як повів Ти Петра, Йоана та Якова, щоб і ми через молитву пережили силу й світло Твого перетворення у своєму житті.
Господи, у житті стільки розчарувань. Ми потребуємо Твоєї допомоги та проводу. Введи нас у світ Твоєї присутності, одягни в Себе, бо ми слабкі, і в нас, як і навколо нас, часто темрява.
Переобрази й зміцни наші серця, щоб ми змогли завжди знову з натхненням слідувати за Тобою. Про це Тебе просимо за заступництвом нашої Небесної Матері Марії, Яка до кінця залишилася слугинею Господа й нашою заступницею. Амінь.
