» » Меджугор' є очима українців

Меджугор' є очима українців

  • 16 липня 2014, 23:37
Меджугор' є очима українцівДо Меджуґор’я наша невелика паломницька група виїжджала зі Львова тридцятого березня. Надворі було холодно і непривітно. По дорозі в автобусі ми почали ближче знайомитися один з одним, бо спільна вервиця невидимими узами з’єднувала нас в одне ціле. Серед нас були і такі, які в Меджуґор’є уже побували, але кожний їхав туди з якоюсь своєю таємною мрією і надією, хоча ніхто достеменно не знав, що саме там нас очікує.

Меджуґор’є зустріло нас весною і теплом. Нас швидко поселили в готелі п. Анґеліни, ми повечеряли і невеличкою групою пішли на гору Подбрдо, місце першого об’явлення Марії шістьом дітям у далекому1981 році. Пішли насамперед на те святе місце, щоб поклонитися Матері Божій і попросити в Неї благословення на прощу... Провадив нас Станіслав Вільчек, бо він уже втретє відвідував Меджуґор’є і добре знав там усі святі місця.

Сучасне Меджуґор’є– це вже не глухе гірське село, тепер це красиве місто, з готелями і магазинами... Постійна присутність Матері Божої принесла розвиток і процвітання Меджуґор’ю. Ми йшли по польовій дорозі на Подбрдо, молячись на вервиці. Уже вечоріло. Гора Подбрдо вже була освітлена маленькими ліхтарями, які віночком огортали її. Підніматися на вершину гори не просто, тому що вона з суцільного каменю, але ми, незважаючи на усі труднощі, нарешті підійшли до фігури Марії з білого каменю. Біля огорожі вже були паломники з Італії, ми поклякали на цьому святому місці перед Царицею Миру і кожен у своєму серці, не порушуючи тиші, почав молитися: “Ісусе, величаю Тебе нині разом з Царицею Миру, Яку Ти послав до нас в ці неспокійні часи. Нехай буде прославлена та мить, коли Ти, о Маріє, сказала: “Я – Цариця Миру. Мене присилає Мій Син, щоб Я допомогла вам”. Ісусе, будь улюблений через Марію, яка нині промовляє до нас у Твоє Ім’я і неустанно взиває всіх, аби відкрили свої серця і прийняли Твій Мир. Ісусе, Царю Миру, поклоняюся Тобі разом з Марією, Царицею Миру. Нехай буде улюблена та мить, коли Ти об’явилася з великим Хрестом і, плачучи, промовила: “Мир, мир, мир! Тільки мир! Мир поміж Богом і людьми і мир поміж людьми! Постіть і моліться, бо постом і молитвою можна стримати навіть війни!”

Дякую Тобі, Ісусе, що послав Царицю Пророків, аби заповіла нам мир, котрий від Тебе походить, і вказала на наслідки Твого Миру, а саме: навернення і поєднання через молитву і піст. Дякую Тобі, Ісусе, що в цих часах Ти допустив, аби Марія засівала зерна миру поміж людьми. Люблю Тебе і благословляю з усіма, хто відкрив свої серця на Її Материнський заклик й отримав дар миру, молячись і постячись, сповідаючись і беручи участь у Службі Божій. Ісусе, люблю та величаю Тебе разом з Царицею Миру й усіма, хто відкрив своє серце на заклик до миру!” А далі просили про благословення Матінки Божої для себе, своїх родин, цілої групи, всієї України, щоб наша проща стала плідною...

Недалеко від місця першого об’явлення Марії стоїть дерев’яний хрест із Розіп’ятим Ісусом. Уже в темноті під ходимо до нього, цілуємо та знову стаємо на коліна, благаючи: “Ісусе, клякаю перед Тобою і дякую Тобі за надію, яку Ти дав мені через Марію, Царицю Миру, на ці часи. Знаю, що навернення– це дорога миру, але часто не маю сили, як і багато інших, аби навернутися. Це ласка, яку Ти тільки можеш дати. Дякую Тобі, що сьогодні всім нам поможеш, аби ми навернулися і осягнули дороги, які провадять до миру. Очисти мене і цей світ ласкою навернення, аби моє найглибше прагнення було в Тобі сповнене, щоб я був вільний від усього, що загрожує миру. Зміцни Свою Церкву, аби Вона стала проповідницею миру... Ісусе, Царю Миру, нехай за заступництвом Марії сплине на нас Твій мир, нехай запанує у кожному серці та кожній родині, спільноті та Церкві, на цілому світі. Зціли нас від усіх тривог, зціли наші рани, які зародилися внаслідок неспокою у родині, спільноті, Церкві та світі. Доторкнися Своєю ласкою до кожного неспокійного серця й уділи нам примирення за посередництвом Цариці Миру. Віднови світ і Церкву! Нехай поцілуються справедливість і мир за заступництвом Твоєї та нашої Матері, Цариці Миру! Благослови нас, наші родини, нашу Церкву, священиків, єпископів та цілу Україну!”

Спускалися з гори уже вночі. Перед нами відкривалася чудесна панорама міста. Ціле Меджуґор’є потопало у вогнях, а в наші серця входив тихий Божий Мир... У неділю погода була похмурою, трохи дощило. Я дуже хотів побувати на могилі о. Славка Барбарича та біля пам’ятника Воскреслому Ісусові(скульптор Андрій Ядич). Незважаючи на дощик та ранковий холод, біля пам’ятника Воскреслому Ісусові стояла група людей. Усі підходили до фігури Спасителя, ставали на ослінчик і намагалися приставити хустинку до лівої ноги Ісуса, звідки час від часу витікає миро. Щодо самої фігури Ісуса, яку скульптор Андрій Ядич із Словенії зробив у сучасному модерністичному стилі, то якби такий пам’ятник поставили біля будь-якої церкви у Львові, то дісталося би і тому художнику, і тому священику... Однак тут, у Меджуґор’ї, на все дивляться очима живої віри, тому думки і поступки людей зверне ні тільки на суть, а не лише на зовнішню форму, бо віра у Воскресіння Боголюдини, Сина Божого, і нині творить свої маленькі чуда.

Загалом, у Меджуґор’ї скрізь панує особливе делікатне ставлення людини до людини. У цьому ми мали можливість ще раз переконатися другого квітня (понеділок) під час об’явлення Матері Божої візіонерці Мир’яні біля фігурки Марії з Синім Хрестом(підніжжя гори Подбрдо). О четвертій годині ночі ми були на місці об’явлення, але там уже італійці зі священиком відмовляли вервичку, співали дуже гарні релігійні пісні. Я зайняв місце на горі, щоб можна було сфотографувати все, що відбуватиметься під час об’явлення. Десь біля сьомої почало світати. З кожною хвилиною прибувало щораз більше людей. Кого тут тільки не було. Здавалося, що з усіх континентів Землі всі тут зібралися лише заради того, щоб побачити Марію. Прочани кладуть свої листи з проханнями до Матері Божої біля фігурки з Хрестом. Десь о пів на дев’яту в супроводі охорони прийшла Мир’яна, і все навколо завмерло.

Мир’яна почала молитися, і через якусь мить її обличчя проясніло, засяяло якоюсь неповторною щасливою усмішкою. Одночасно її голова відкинулася дещо назад у духовному екстазі. Очі Мир’яни вдивлялися вгору, немовби щось поглинали, по щоках текли сльози. Усі зрозуміли, що Пресвята Діва Марія є реально присутня посеред усіх нас. З першої хвилини об’явлення я, як й інші прочани, відчував це, бо з голови до самих ніг мене пронизало тепло, отож я більше не відчував холоду. Проте присутність Марії не для всіх була радістю. Для людей, опанованих злим духом, це виявилося нестерпною мукою: вони жахливо кричали, падали на землю, били головами об камінь... Однак ніщо не могло зупинити, перешкодити тому почуттю, яке обіймало усіх, породжуючи у наших серцях відчуття, що Марія любить нас усіх особливою ніжною Материнською Любов’ю... Нарешті об’явлення завершується, Мир’яна повертається до свого звичайного природного стану, і десятитисячний натовп людей, наче за чиєюсь командою, піднімає догори руки з білими хустинками і починає ними помахувати, прощаючись зі своєю Небесною Матір’ю. Це особливе видовище, бо в усіх на очах стояли сльози радості та ще чогось такого, що не в змозі описати людською мовою. Через деякий час зачитують послання Матері Божої різними мовами. Ось що тоді передала через Мир’яну Діва Марія:

“Дітоньки, як Цариця Миру прагну дарувати вам мир, Мої дітки, мир правдивий, який сходить зі Серця Мого Божественного Сина. Як Мати, Я молюсь, щоб у ваших серцях панували мудрість, покора та доброта, щоб там міг панувати Мир, щоб там панував Мій Син. Коли Мій Син стане Володарем ваших сердець, ви зможете допомогти іншим пізнати Його. Коли Божий Мир опанує вас – цей мир впізнають ті, хто шукає його в невідповідних місцях, і цим ранить Моє Материнське Серце. Дітки, якою ж великою буде Моя радість, коли Я побачу, що ви приймаєте Мої слова і прагнете йти за Мною. Не бійтеся, ви не самі. Дайте Мені свою руку і Я провадитиму вас. Не забувайте про ваших пастирів. Моліться, щоб своїми думками вони завжди були поруч з Моїм Сином, Який покликав їх свідчити про Нього. Дякую”.

Мир’яна покидає місце об’явлень, і всі розходяться. Ми повернулися до свого готелю з незабутніми враженнями від почутого і побаченого, але це був тільки початок. Щодня наш духовний провідник о. Петро служив зранку Службу Божу в нашому обряді, а ввечері ми йшли до церкви ап. Якова, де брали участь у другій Службі Божій у римо-католицькому обряді та відмовляли загальну вервичку, тобто Радісні та Страсні Таїнства до Богослужіння і Славні Таїнства після нього.

Третього квітня ми зустрічалися з візіонеркою Віцкою. Її недаремно називають Усмішкою Меджуґор’я. Перед нами у духовному центрі стояла Віцка, дуже скромна жінка. Вона розповідала про об’явлення Матері Божої, про Її духовну науку, яка базується на п’яти камінчиках Давида, а саме: кожна людина насамперед повинна повністю відкрити своє серце Ісусові, щоб Спаситель міг увійти до нього зі Своєю ласкою, миром та любов’ю. А далі: щоденна молитва на вервиці, як наймогутніша зброя проти сатани; щоденне читання хоча би однієї глави зі Святого Письма, щоб Слово Боже могло увійти в наше серце і прорости в ньому. Служба Божа має стати центром нашого духовного життя. Ми повинні старатися приймати Євхаристійного Ісуса Христа кожної Літургії, бо Пресвята Євхаристія – це живе єднання з Сином Марії. Без Пресвятої Євхаристії люди не зможуть пізнати Божої Волі та перемогти зло. Свята Тайна Покаяння. Сповідь також повинна стати нашою частою духовною практикою, бо через неї ми дозволяємо Ісусові входити до наших сердець та даємо місце Богові та Його діючій силі – любові. Ми повинні сповідатися хоча би раз на місяць. Піст також є могутньою зброєю проти зла. Марія неодноразово наголошувала, що постом і молитвою ми можемо зупинити навіть війну. Віцка ще говорила, що Марія просить молитися за молодь у цілому світі та за священиків. Якось Марія сказала візіонерам: «Коли перед вами постане вибір іти до Мене на об’явлення чи йти на Службу Божу, то ви, без сумніву, повинні йти на Богослужіння. Головна тут не Я, а Ісус. Я хочу, щоб ви були постійно з Моїм Сином...».

Цих п’ять духовних засад Марія просить виконувати всіх, щоби помогти Їй урятувати світ. Вони – це лише початок нашого духовного життя, нашого сходження на дорозі до Бога. На кінець, Віцка виявила бажання сфотографуватися разом з нами, українцями. Вона сказала так: “А тепер, мої українці, підійдіть до мене”. Це був справжній подарунок долі, бо Віцка дуже натерпілася від «гарячих проявів поваги» зі сторони різних прочан. Їй два рази поламали ключицю, а одного разу якийсь “ревнивець” умудрився відрізати у Віцки на голові пучок волосся. Правда, українці виявилися делікатними людьми і все обійшлося дружніми потисками рук та поцілунками в щоку. На прощання Віцка всіх нас поблагословила і сказала, що буде молитися за нас до Богородиці.

Після зустрічі з Віцкою ми поїхали до спільноти в Ченаколо, де мали зустріч із двома бувшими наркоманами. Цю спільноту заснувала італійська монахиня, “мама Ельвіра”, як її тут усі любовно називають. Ця маленька на зріст, але дуже сильна у вірі монахиня, зуміла не лише організувати цю спільноту, але, що найголовніше, через повернення до фізичної праці на землі, до молитви серцем, покаяння, заставила повірити в себе колишніх алкоголіків, наркоманів, що вони потрібні Богові та людям. Воістину жива віра в Бога творить чуда навіть з такими “опущеними та пропащими”, як дехто вважає, людьми. Ми поверталися в Меджуґор’є з тихою радістю на серці за тих людей, за маму Ельвіру; всі наші особисті проблеми, сімейні та родинні негаразди не здавалися такими вже безнадійними, бо тут, у цій спільноті, ми ще раз переконалися, що ревна молитва з наполегливою працею можуть творити чуда, треба тільки зуміти вистояти у випробуваннях долі, треба цілковито покластися на Бога.

У середу, о четвертій годині ночі, наша невеличка група пішла на гору Подбрдо. Біля неї ми розділилися на дві групи. Одна група з шести прочан пішла відразу ж на вершину, на місце першого об’явлення Марії, а я, оскільки ще не встиг був пройти всі п’ятнадцять стацій Вервиці на Подбрдо, розпочав своє розважання внизу гори. Було дуже темно, і я пригадав собі, як Марія розважала про прихід Месії до Свого народу, не знаючи, що Небо уже давно вибрало Її, Діву з Міста квітів. Вона у Своєму смиренні та скромності таємно мріяла і просила Бога, щоб Він обдарував Її ласкою прислуговувати тій Жінці, яка народить Сина Божого. Несподівано темряву кімнати осяяло небесне світло, і перед нею став Архангел Гавриїл, який оповістив Їй благу вість. У цю мить неземна радість пронизила Серце і все тіло Марії... Від тієї миті ця радість постійно перебувала у Серці Цариці Миру. Щоб по-особливому вшанувати цю мить Божого Втілення, необхідно двадцять чотири рази відмовити

Отче наш... Богородице Діво. Слава: І нині: І сльози каяття, і сльози подяки самі полилися з серця та очей. І так тривало до Славних Таїнств. По дорозі до ІІ-ої стації Вервиці відмовляв Богородице Діво... Розважаючи над другим Таїнством, коли Марія прибула в м. Юди до своєї тітки св. Єлизавети, мені захотілося разом зі Святою поклонитися та адорувати Ісусові у першому Кивоті світу – Непорочному Лоні Діви Марії. Св. Єлизаветі випала велика честь: першій з-поміж людей віддати честь Спасителеві та провести першу адорацію у світі, а мені так хотілося, щоб Ісус був щасливим у моєму серці та серцях усіх членів нашої групи. А щоб Спасителеві було добре у наших серцях(як це пояснив мені один Божий чоловік зі Львова), необхідно навчитися у серці своєму дякувати Йому, поклонятися та прославляти Його. На VI-ій стації Вервиці, коли Ісус страждав у Гефсиманському саду, чомусь до серця прийшла дивна думка: чи розуміємо ми Любов нашого Бога? Уже дещо знаємо про Відкуплення, Його Муку, але чи знаємо щось про почуття Його Серця? Замість відповіді ліпше промовити у своємуь серці коротеньку стару молитву декілька разів: “Вірую, Ісусе, в Твою Любов до мене... У Твою безмірну Любов. Знаю, що Ти полюбив мене Любов’ю вічною...” А Христос так хоче, щоб ми всі стали другими Ісусами. Звичайно, що про те, що відбувається з людиною на Подбрдо, коли вона перебуває сам на сам з Богом у нічній тиші, важко описати, це треба просто пережити.

Завершивши відмовляти вервицю по стаціях, іду до Матінки Божої з Синім Хрестом, щоб по-особливому вшанувати Її десять євангельських чеснот. Біля Марії з Синім Хрестом починаю відмовляти старовинну вервицю. Можливо, комусь буде цікавою історія про Синій Хрест біля Подбрдо. Ще у далекому1981 році, коли міліція оточила гору Подбрдо, як і колись у Радянському Союзі Грушів, щоб люди не могли приходити на місце об’явлень Марії, діти-візіонери заховалися на цій горі від арешту. Тоді Матінка Божа позначила місця сховку для дітей маленькими синіми хрестиками. На пам’ять про це згодом поставили фігуру Матері Божої з великим Синім Хрестом. Десь на шостому десятку вервиці несподівано чую голоси, які поступово наближаються. Впізнаю молитву “Богородице Діво” українською мовою. Це Іра та Орися завершують свою Вервицю на Подбрдо, підходять до Синього Хреста, а за ними Оля з Галею, Стас, Степан і Володя. Оля з Малехова пропонує проспівати один десяток вервиці до Богородиці. Усі радо погоджуються, але я ще прошу, щоб після кожного “Богородице Діво” ми додавали молитву: “Свята Маріє, Мати Божа найчистіша, молися за нас, грішних, тепер і в годині смерті нашої. Амінь”. Коли ми проспівали перше “Богородице Діво” і додали цю молитовку для вшанування чесноти чистоти Діви Марії, Галя несподівано при словах“молися за нас, грішних”, додала ще «і за нашу Україну». У цю мить на всіх зійшла якась особлива ласка так, що ми всі зрозуміли, що хоче від нас Небо і чого навчила нас у Меджуґор’ї Марія. Починало вже світати, і наша маленька група поверталася до готелю, ділячись своїми враженнями і почуттями від побаченого і пережитого на Подбрдо.

Після обіду ціла наша група разом з о. Петром пішла на Хресну Дорогу, на гору Кріжевач (висота520 м над рівнем моря). Це було наше перше сходження на Кріжевач по Хресній Дорозі. Сама гора дуже стрімка і складається із суцільного каменю. На вершині гори є великий білий Хрест, збудований у 1933 році на честь тисячу дев’ятсотої річниці Муки Господньої. На Хресній Дорозі відмовляємо текст Страдецької Хресної Дороги, яку Ісус Христос дав с. Йосифі Менендес у Страсний тиждень. Позаяк уночі на Подбрдо, з ласки Божої, я пережив духовне випробування і пізнання справжньої сили покаянної молитви, то й на Хресній Дорозі ми зі Стасом вирішили піти окремо від групи. Що можна сказати про цю незвичайну Хресну Дорогу на Кріжевачі? Її треба просто побачити, пройти і пережити серцем усе те, що вона породжує... Унизу, біля гори, роблю загальний намір: “Ісусе, Царю Пророків, Ти є Дорогою, Правдою і Життям. У Твоє Ім’я прошу Отця в Дусі Святому, разом з Марією, Царицею Миру, аби Ти мене поблагословив на цю Хресну Дорогу, зцілив, провадив й освятив. Освяти наші сім’ї, родини, Церкву, священиків і Україну. Нехай Твій добрий Дух обдарує нас натхненням, нехай відновить нас і цілий світ, нехай нас охороняє і провадить Твоєю Дорогою Любові, Миру та Надії...” Далі йдемо до І-ої стації, щоб у тиші серця загли-битися в кожне слово Ісуса, щоб наша молитва дійшла до Неба. Так, крок за кроком, долаючи стрімкий підйом, виходимо на вершину гори, завершуючи Хресну Дорогу.

На самій вершині є пам’ятна табличка на камені, де у двохтисячному році 24 листопада, після Хресної Дороги для семидесяти осіб з парафії, помер о. Славко Барбарич, невтомний місіонер меджуґорських об’явлень Марії. Для нас, українців, які знають про Меджуґор’є, о. Славко Барбарич значить дуже багато, бо саме через візіонерів та його серце і руки Марію почули у світі й в Україні. Через о. Славка Барбарича Марія навчила багатьох християн по-новому переглянути своє життя, вирватися з полону буденності та рутини матеріального життя, відчути у своєму серці духовну радість і мир... Коли візіонери запитали у Матері Божої, де тепер перебуває душа о. Славка, то отримали таку відповідь: “Дорогі діти! Сьогодні, коли Небо є так близько від вас, особливо взиваю вас до молитви так, аби ви через молитву помістили Бога на першому місці. Дорогі діти, нині Я є біля вас і благословляю кожного з вас Своїм Материнським благословенням, щоб ви мали любов і силу для всіх людей, яких зустрічаєте у дочасному житті, та щоб ви могли давати любов Божу. Тішуся з вами і прагну вам сказати, що ваш брат Славко народився для Неба і заступається за вас...”(25 листопада2000 року.). Ми подякували Матері Божій за о. Славка, який так багато зробив для навернення зранених людських сердець, і підійшли до великого пам’ятного білого Хреста. Тут, біля стіп цього Хреста, в основу якого в1933 році заклали частичку від Животворящого Хреста Ісуса, відмовляємо коротеньку адорацію: “Глибоке єднання Ісусового Серця з Отцем Небесним на Хресті, поклоняюся тобі, величаю тебе, люблю тебе, благоговію та прославляю тебе!” Далі без поспіху та з повагою робимо на собі знак Святого Хреста, промовляючи: “Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь”. З допомогою цих слів кожен християнин стверджує, що він твердо вірить в Отця, і Сина, і Святого Духа; безмежно довіряє Отцю, і Сину, і Святому Духові; цілим серцем любить Отця, і Сина, і Святого Духа. Якщо цей святий знак Хреста є добре виконаний, то він набагато цінніший, ніж будь-яке вшанування. Просимо в Отця Небесного, щоб український народ був завжди міццю та мудрістю Святого Хреста! Далі розважаємо з книжечки о. Славка Барбарича “Величання Святого Хреста”, про те, як Син Людський став чоловіком і заплатив Своєю Кров’ю, аби ми стали Дітьми Божими; повернув нам втрачене синівство і відкрив Двері Царства Божого... Після Хресної Дороги й адорації Святого Хреста на Кріжевачі починаєш усвідомлювати, якою дорогою є кожна секунда перебування з Марією тут, у Меджуґор’ї, як важливо не загубити її...

Увечері ми від’їжджали з Меджуґор’я з радістю і смутком у серцях. У дорозі я попросив наших прочан поділитися своїми враженнями про прощу. Ось деякі з них.

Галя: “До Меджуґор’я я їхала звичайною людиною: ходила до церкви, вірила в Бога, молилася, жила поряд з Богом. Тепер, коли я їду назад, коли відчула і пережила все особисто, коли побачила тих людей, яких мені послала Матінка Божа і через яких Вона мені відкрила, що любить мене і завжди подає руку допомоги, я відчула в собі переміну. Тут, у Меджуґор’є, через Тайну Сповіді завдяки о. Петру я побачила себе з іншої сторони. Я змінилася, бо впустила у своє серце Ісуса. Тут я зустріла с. Терезу, побачила її добрі очі, а серцем відчула, як може по-божому жити людина”.

Оля: “У Меджуґор’ї я зрозуміла, скільки, на жаль, ми втрачаємо багато часу. Яка велика таємниця божої Любові?! Щоб зрозуміти об’яву Матінки Божої, треба тут побувати, усе це відчути і пережити серцем”.

Люба: “У Меджуґор’ї я побачила живу віру”.

Марія: “Це особливе місце, де можна пізнати себе”.

Оксана: “У Меджуґор’ї відчувається жива присутність Божа і Марії”.

Роксолана:“ Тут я пережила очищення серця, хочу ще раз сюди приїхати. Звідси понесемо місію переміни сердець у нашу країну”.

Наталія: “Меджуґор’є – це те місце, де ти усвідомлюєш саму суть гріха. Є якість речі, вчинки, на які ти просто не зважаєш, не усвідомлюєш, що це гріх. Сюди я би радила приїхати кожному, набратися духовної сили й очиститися, стати Христовою дитиною”.

Йосиф Воробець
із журналу “Діти Непорочної” №3,2012
Переглядів 5928
Додати коментар

Послання Богородиці, 25 грудня 1993., Меджуґор'є.
“Дорогі діти! Сьогодні радію з Маленьким Ісусом і хочу, щоб Ісусова радість увійшла в кожне серце. Дітоньки, Я з посланням даю вам благословення зі Своїм Сином Ісусом, щоб у кожному серці завладнув мир. Люблю вас, дітоньки, і всіх вас закликаю молитвою наблизитися до Мене. Ви говорите, говорите, а не молитеся. Тому, дітоньки, вирішіть вибрати молитву. Тільки так ви будете щасливі, і Бог вам дасть, що Його просите. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

Спецтема

Онлайн трансляція...

Переглядів 219472
11:25, 14-07-2014

ДНІ ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ


Фоторепортаж

«    Травень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати

Травень 2020 (101)
Квітень 2020 (108)
Березень 2020 (53)
Лютий 2020 (32)
Січень 2020 (50)
Грудень 2019 (45)