Згадуючи своє дитинство, юність, пробую відповісти на запитання – які найкращі спогади з тих часів. І без вагання відповім, що це хвилини, прожиті з моєю прабабусею Ельжбетою. Вона жила в малій хатині, в кухні була велика піч, ліжко, а навпроти на столі коло вікна – статуетка Діви Марії з Люрду. Коли б я не прийшла її відвідати, завжди приносила букетик квітів і клала його перед статуеткою. Я охоче слухала бабусю, коли вона розповідала про життя святих, про те, як маю ставитися до інших людей, як маю берегти своє серце в чистоті.Вона навчила мене помічати людей, які потребують допомоги та чинно допомагати їм. Багато таких її відвідувало. Пригадую одного з них, бідолаху на ім’я Йозко. Він був покинутий, занедбаний, - бабуся давала йому їсти, в щось переодягнутися, говорила з ним. Залишала для нього якісь ласощі. Завжди ділилася всім, що мала.
Кожен відвідувач діставав щось в дарунок – чи цукерку, чи шоколадку, або мандаринку… і нас вона вчила обдаровувати інших.
Коли у першу п’ятницю до нашого малого поселення приходив священик, щоб відвідати і висповідати старших і немічних, він завжди зупинявся у нашої старенької. А вона вже з пошаною і молитвою на устах чекала на нього, визираючи у вікно.
В креденсі на отця чекало його горнятко, з якого ніхто не смів пити. Для нього було приготоване тепле молоко з печивом і люб’язний прийом моєї бабці. Дитиною я спостерігала за нею, була захоплена тими сценами, сповненими достоїнством і пошаною до священика. Відвідини отця були для неї святом.
Коли вона захворіла, і життя її наближалося до кінця, я охоче ночувала в неї. Ми спали разом у великому ліжку, і навіть коли через мене бабця часом не виспалася, вона все-одно раділа. Згодом вона перестала ходити і вже лежала в ліжку, не могла читати – відтак моя мама присилала мене читати і потішати стареньку. Пригадую, як я набрала повну торбу книжечок з кольоровими малюнками і почала читати їх одну за другою. Тоді я отримала життєвий урок – бабуся лагідно сказала: «Прошу, не читай мені тих оповідань, читай мені Святе Письмо.»
Відійшла вона тихо, легко, так як відходять ті, що люблять Марію. Померла 11 лютого на свято Діви Марії з Люрду перед Її статуєю, що стояла на столі в кухні, а вона увесь час дивилася на Неї, тримаючи в руках вервицю.
Я вдячна їй за свідчення твердої віри, за прагнення мати чисте серце, за простоту і покору. Вона навчила мене поважати священиків, любити вервицю і Діву Марію, зважати на бідних, давати їм все найкраще, жертвувати своїм часом. Лише коли я виросла, то аж тоді зрозуміла, чому вона хотіла, щоб я читала їй Святе Письмо.
Терезія, Словаччина
