Моє життя до приходу в Католицьку Церкву не було безхмарним. Бога я не знав дуже довго. Моя рідня зо боку батька була вихована в комуністичному дусі. Бабуся і дідусь в минулому були партійними, ветеранами праці. Можна собі уявити, які я мав можливості для пізнання Бога…Сам я з маленького містечка Ілінці Вінницької області. В той час там було дві Православні церкви Московського Патріархату, в одній з них мене хрестили, не через християнські почуття, а тому що так було модно, так робили всі. Сама згадка про Бога в моїй родині викликала скандал. Лише в присутності мами можна було поговорити про Бога, бо її батьки і бабця були віруючими, хоча до Церкви не ходили, мабуть, боялися наслідків.
У сім років я пішов до школи, а десь у дев'ятому класі вперше побував на Святій Месі, куди запросила католичка, подруга матері. Це трапилося як раз під час відкриття в нашому місті католицького храму. Приїхало багато священиків, гості з Італії, все було досить цікаво і незвично. Я не міг зрозуміти, як в цьому приміщенні може бути храм: адже це був колишній магазин, дім без опалення, з брудними стінами та стелею, з поганим освітленням. Попервах все для мене було зовсім незрозумілим. Я ще кілька разів прийшов на месу, потім мені запропонували відвідувати катехизацію. Цікаво, що моя рідня з боку батька тоді навіть не дуже заперечувала. Вони, звичайно, пускали в мій бік шпильки, але, думаю, їм насправді було цікаво, коли мені це набридне. Я вивчав катехизм, потім кинув, довший час не з'являвся в костелі, але через півтора роки Господь у якийсь неймовірний спосіб змінив моє життя – я почав регулярно ходити на месу.
Все змінилось кардинально: я став помічати, як Божа благодать перемінює моїх батьків і мене. Згодом я привів у храм своїх батьків, вони висповідались, і все було дуже добре до того моменту, коли я почув покликання Бога до священства. Коли я сказав, що хочу стати священиком, вдома знову почались скандали і непорозуміння. Батьки мого тата сказали: якщо поїдеш вчитися на священика, то можеш не повертатися.
Проте я не міг відмовити своєму Спасителеві Ісусу Христу, не міг не відповісти на Його заклик. Звісно, зважитися було важко, але я сказав собі: «Якщо Господь хоче, щоб я був священиком, то Він сам все перемінить, та змінить тих, хто чинить мені перешкоди».
Я вступив до семінарії Святого Духа в Хмельницькій області, і ось вже п'ять років навчаюсь там і не перестаю славити Бога за Його милосердя і любов до всіх людей: адже Він переобразив моїх близьких. І хоч вони більше не створюють мені жодних перешкод, та до цього часу все-таки не розуміють мого вибору.
Часто в семінарській каплиці я роздумував про те, яким буду священиком, ким стану для людей, з чим до них піду, чого вони насправді будуть від мене очікувати. Я довго не міг знайти відповідей на ці запитання. Відповідь прийшла, коли я приїхав до Богородиці у Меджугор'є і побачив, з якою вірою туди їдуть тисячі інших людей, як спрагло вони ловлять кожне слово священика; побачив маси людей біля сповідальниць – саме це стало для мене відповіддю!!!
В якийсь момент мені навіть стало соромно: я, семінарист п'ятого курсу, відчув себе духовно набагато нижчим від тих людей, які приїжджали до Меджугор'я з усіх куточків світу. Я молив Марію, щоб Вона дала мені сили йти дальше, молився за друзів, рідних, а особливо за однокурсників. Цього року двоє моїх однокурсників покинули семінарію, і це мене дуже гнітить, бо відкинути покликання - це, мабуть, найбільша помилка, яку може зробити людина, покликана на служіння самим Богом.
Я дуже вдячний Богові за своє покликання, і в подяку, перебуваючи в Меджугор'ї, пообіцяв Марії: як стану священиком, то привезу туди групу людей, які потребують душевного зцілення.
І на завершення, хочу всім вам побажати: не бійтеся сказати Богові своє «Так». Не бійтеся відкрити своє серце Небесному Отцю, адже Він завжди стоїть біля наших дверей і стукає, і все залежить тільки від нас – відкриємо чи ні ми Йому двері. І навіть якщо ви не вірите в Нього, знайте – Він вірить у вас. Моліть нашу Небесну Матір Марію про духовне зцілення для нас всіх. Вона наша Мама, а ми Її неслухняні діти!
Семінарист Віктор, Україна
