Прогулянка з о. Славко

  • 09 липня 2014, 15:23
Прогулянка з о. СлавкоПонад двадцять років я прожила зі своїм чоловіком, чудовою людиною. Для мене це був перший і єдиний шлюб, але мій чоловік до зустрічі зі мною вже був одруженим, а згодом і розлученим. З дня нашого весілля нам довелося багато пережити: віруючі родичі від нас відреклися, священик у нашому маленькому містечку говорив, що ми живемо в смертельному гріху. Мені було дуже важко все це зрозуміти і витримати, адже мій чоловік був мені вірним і був хорошою людиною у всіх відношеннях. Два роки тому він помер. Моя сестра вмовляла мене навернутись до церкви, але мене постійно дещо стримувало. Мені було соромно, і крім того я відчувала образу на тих людей, які запевняли, що люблять Бога, а свого часу мене відштовхнули.

Словом, я була далека від церкви, і коли сестра запропонувала мені поїхати в Меджугор’є- це не викликало у мене ніякого ентузіазму. Але сестра наполягала, і я погодилася.

Погодилася з єдиною метою- розвіятися і відволіктися від щоденної рутини. Моїм хотіла просто подорожувати, але довелося їхати з паломниками. Пам'ятаю, що в дорозі найменша згадка про молитву викликала в мене головний біль. Щоправда, коли на кораблі керівник групи розповідав про появу Діви Марії, я дивувалася його глибокій вірі й зацікавлено слухала, але без довіри.
Зійшовши з корабля в Спліті, мене ще мучила морська хвороба і я сердилася на себе й на сестру, яка мене сюди привезла. В червні 2001 року ми прибули в Меджугорье - якраз на двадцятиріччя обявлень, в які я взагалі не вірила! Вже на місці, коли всі йшли на яку-небудь зустріч, а тим більше на Св.Літургію або Адорацію, я весь час намагалася куди-небудь утекти.
Ще в автобусі керівник поїздки порадив мені не шукати знаків на небі або в храмі, а більше вдивлятися у своє серце і спробувати розкрити його за ці чотири дні. І дійсно, в Меджугор’ї моє серце якось пом’якло, і я сама хотіла піддатися цьому відчуттю. Зізнаюся, терпіти не можу всякі ходіння по горах, але 24 червня я пішла разом з групою на гору Подбордо, по дорозі заново вчилася молитись вервицю. На самому місці об’явлень в якийсь момент мені захотілося побути на самоті, я відійшла від групи і присіла на узбіччі біля дерев'яного хреста. Відчувала глибокий мир і зосередження. Я сподівалася, що зараз мені відкриється, чи потрапив мій чоловік на небо. Адже він був доброю людиною. Я почала за нього молитися.
Коли вирішила знову приєднатися до своєї групи, виявилося, що всі вже пішли.
Подивилась навколо, щоб знайти кого-небудь, хто показав би мені як повернутися назад. І тут помітила якогось священика. Я запитала, чи говорить він по-іспанськи. На мій подив, він відповів: «Так». Тоді я запитала, чи знає він як звідти спуститися. А він сказав: «Вже хочете йти? Чому? »Я відповілала, що вже все тут роздивилася, та він заперечив, сказавши, що сюди приходять не дивитися, а молитися- і тоді дійсно що-небудь можна побачити серцем. Я сказала, що вже помолилась. Тоді він відповів, що мало помолилася, потрібно більше. Тільки в цей момент я зрозуміла, що ми розмовляємо чистою іспанською.
Мені з ним було дуже добре. До того ж я зраділа, що можу поговорити зі священиком не з нашої групи. Адже нашому священикові я ніяк не вирішувалася відкритися і нещодавно навіть просила Богородицю, щоб Вона надіслала святого священика, який допоможе мені відкрити своє серце Богові. Згадавши про це, я подумала: «Ось, Вона виконала моє прохання!»
Я запитала того священика, чи можу розповісти йому про себе, й одразу почала говорити про свої сумніви, про чоловіка, про дітей, про свою подорож до Меджугор’я. Зізналася, що дуже хочу прийняти Причастя, але боюся. Боюся, що це буде гріх, тому що я багато років жила невінчаною з розлученим чоловіком. Пояснила, що дуже любила його. Мені було дивно, що я весь час говорила, а він тільки дуже уважно слухав і жодного разу мене не перервав. А коли я закінчила, він подивився мені просто в очі таким глибоким поглядом, який не можна забути, - поглядом, повним співчуття, любові і розуміння, поглядом того, хто прагне тільки допомагати. І тоді він сказав, що мені обов'язково потрібно піти на сповідь, що сповідь - це надзвичайний дар для нас: Ісус розкрив Свої руки, щоб обійняти всі наші гріхи і зцілити наші серця. Потім священик нагадав мені кілька моментів з Євангелія - про зцілення розслабленого, про прощення Марії Магдалини, щось ще.
Я спитала, чи вірить він, що Божа Матір тут присутня? Він відповів, що Мати завжди виходить назустріч Своїм дітям, особливо якщо вони хворі, а людство зараз хворіє безвір'ям, але якщо ми молимося і постимо, якщо живемо відповідно до Євангелія, то увійдемо в чудовий світ. Сказав, що нам не вистачає віри і що лише завдяки молитві, віра набирає сили.
Коли ми почали спускатися з гори, я раптом зрозуміла, що вже розповіла незнайомому священику історію всього свого життя, і тепер не вистачало тільки його благословення і відпущення гріхів. Він подивився на мене, поклав руки мені на голову і сказав, що я все ж таки повинна пошукати священика і висповідатися. Я запитала, чи не може він сам мене посповідати. Він відповів, що мені треба висповідатися перед Св.Літургією, коли буде читатися Розарій, і я повинна піти до другої сповідальні біля храму надворі. Увечері я вирушила прямо до тієї сповідальні, яку він вказав, в надії, що там знову його зустріну. Але там опинився інший священик, який говорить по-іспанськи, здається, з Аргентини, він і прийняв мою сповідь.
Це був бальзам для мого серця! Справді, я відчула, що всі мої рани були зціленими, що тепер цілком належу Господу Ісусу! І тоді з моїх очей полилися сльози, і я плакала до тих пір, поки не почалося святе Причастя. А потім вперше за двадцять років я прийняла цю благословенну їжу. Мені згадалась манна небесна, і я зрозуміла, що двадцять років ходила по пустелі, позбавивши себе цієї чудової їжі!
Увечері після Св.Літургії, коли ми йшли в готель, я розповідала про свої чудові переживання і раптом у вітрині кіоску побачила портрет того самого священика. Я показала його співрозмовникам: ось, ось, дивіться, це той, якого я зустріла на горі! По обличчю керівника групи пробігла якась тінь, потім він відійшов, сказавши, що хоче розглядати медальйони в сусідньому кіоску, але я встигла помітити, що з його очей потекли сльози...
Тільки потім сестра пояснила мені, що на фотографії був отець Славко, який помер півроку тому.
Я вдячна нашому керівникові за те, що він не сказав мені цього відразу - адже тоді я б нічого не зрозуміла. А тепер я готова об'їхати весь світ, щоб ділитися з іншими тією неймовірною любов'ю, якою обдарував мене Господь, і тим надзвичайним подарунком, який піднесла мені Богородиця у ювілейний день двадцятиріччя Своїх об’явлень.

Паломниця Кармен.
Ця розповідь була записана керівником однієї мексиканської групи
Переглядів 2768
Додати коментар

Послання Богородиці, Цариці миру, від 2 серпня 2015
Дорогі діти! Я як мама, яка любить своїх дітей, бачу наскільки важкий час, у якому живете. Бачу ваше страждання, але маєте знати, що ви не самі. Мій Син — з вами. Він є всюди. Невидимий, але можете Його бачити, якщо живете Ним. Він є світло, яке освітлює вам душу і дає мир. Він є Церква, яку маєте любити й завжди молитись і боротися за неї – але не лише словами, а й ділами любові. Діти мої, вчиніть, щоб усі пізнали Мого Сина, вчиніть, щоб був люблений, бо істина є в Моєму Синові, народженому від Бога, — Синові Божому. Не втрачайте час, роздумуючи забагато, — так ви віддалитеся від істини. Простим серцем прийміть Його слово і живіть його. Якщо живете Його слово, будете молитися. Якщо живете Його слово, будете любити милосердною любов’ю, любити одне одного. Що більше будете любити, то далі будете від смерті. Для тих, хто житиме слово Мого Сина і хто любитиме, смерть буде життям. Дякую вам. Моліться, щоб ви могли бачити Мого Сина у ваших пастирях. Моліться, щоб могли Його обійняти у них.

Всі статті
Всі статті

Фоторепортаж

«    Вересень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати

Вересень 2019 (25)
Серпень 2019 (91)
Липень 2019 (42)
Червень 2019 (42)
Травень 2019 (48)
Квітень 2019 (43)