» » Колишній наркоман і спортсмен Кенні АЛСТОН: «Радість приходить завдяки молитві»

Колишній наркоман і спортсмен Кенні АЛСТОН: «Радість приходить завдяки молитві»

  • 11 липня 2014, 11:37
Колишній наркоман і спортсмен Кенні АЛСТОН: «Радість приходить завдяки молитві»Це була дуже довга дорога - від Джорджії, місця мого народження, де я пережив багато радості і скорботи, болю і нещастя, до Меджугор’я. 23 роки я жив у темряві. Наркотики і алкоголь були моєї дійсністю, і я думав, що це і є справжнє життя, вільне і незалежне. Сьогодні, живучи в спільноті«Ченаколо», я дізнався, що та свобода і незалежність, які були у мене тоді, це - обман. Обман був маскою, яка дозволяла мені приймати наркотики. Ховаючись під цю маску, я навіть думав, що роблю добре і роблю те, чого чекає від мене світ.

Мені було 14 місяців, коли батьки відмовилися від мене. З цього і почалося моє життя. Батьки віддали мене одній сім'ї у ЗахіднійДжорджії. Причина, що змусила їх зробити це, була дуже проста - мати не могла більше дбати про мене. Вона спілкувалася з цією сім'єю, яка прийняла також і моїх брата і сестру. Пізніше обидва повернулися до нашої матері, але я цього не робив. Я був дуже хворобливою дитиною. Мушу визнати, що моя нова сім'я любила мене і духовно допомагала мені. Вони були дуже уважні і жертвували заради мене багато чим.

Батько сім’ї був баптистом, проте мав пристрасть до алкоголю. Через фінансові проблеми сім'я втратила ферму. Пізніше батько знайшов роботу у будівельній фірмі. Мати багато працювала, однак знаходила час і для дому. Вона працювала в парафії, а ще відвідувала хворих. І мати і батько були добрим прикладом для мене.
Вони говорили про те, як важливо ходити до церкви і бути доброю людиною. Підкреслюю це, тому що не хочу звинувачувати їх у тому, що почав вживати наркотики, - це був мій особистий вибір. Вони намагалися виховувати мене, як могли, але я дивився на життя інакше. Хоча я був вищий і сильніший за інших хлопців, але через проблеми з розмовою(я заїкався) ріс дуже сором'язливим. Мати завжди була уважна до мене, намагалася бути поряд і знаходити для мене якесь заняття. Але життя в нашій сім'ї нічим не відрізнялося від життя інших сімей чорношкірих: мати піклується про дітей, а батько постійно працює, майже не буваючи вдома.
Зараз я бачу причину, по якій вживав наркотики: мені не вистачало батька. Проблема чорних,що існувала тоді в Америці також стала причиною наркотиків: у нас з білими були різні школи, автобуси, лікарні.
Мені хотілося від усього цього звільнитися. Я зайнявся спортом і особливо баскетболом і досягнув певних успіхів. Спорт допоміг мені закінчити вищу школу. Я навіть став хорошим гравцем, витрачав багато грошей, добре одягався, подорожував. У той час я і почав пити. Моя сім'я пишалася мною, багато мною захоплювалося, але ніхто навіть уявити не міг, що відбувалося з моєю душею.
У той час багато шкіл і університетів хотіли «отримати»мене. Я вибрав університет у Південній Джорджії, де мені обіцяли все, що душі завгодно, так як я був хорошим баскетболістом. Коли мене прийняли до університету, я вирішив, що нарешті вільний і переді мною відкрилися двері в справжнє життя. Моя свобода полягала в тому, щоб ночі безперервно проводити в барах в пошукові жінок і не повертатися додому. У той же час я багато тренувався. В університеті я виявився одним з небагатьох чорних. Це викликало в мені неспокій, і я знову почав відчувати себе відкинутим. Один студент запропонував мені наркотики як засіб вирішення всіх моїх проблем. До того ж з їх допомогою я зміг би швидше бігати, ще краще грати в баскетбол, краще вчитися і знаходити спільну мову з білими. Йому вдалося переконати мене, і я почав нюхати гашиш, потім кокаїн, ЛСД і, врешті-решт, став вживати героїн. Я вже більше не вчився, а наркотики і алкоголь зайняли в моєму житті найголовніше місце. Незважаючи на це, я все ще добре грав у баскетбол. Про мене писали газети. Багато захоплювалися мною як суперзіркою в красивому костюмі і з гарною машиною. Але моє реальне життя було сумне - я став наркоманом, не закінчив навчальний рік, і тому мені заборонили грати в баскетбол протягом сезону. До того часу завагітніла моя дівчина, і в нас народилася дочка. Не в змозі піклуватися про жінку та дитину, я кинув їх.
Я повернувся до своїх прийомних батьків. Мати була як і раніше близька мені, але постійно дорікала мені. І знову не було справжньої розмови, якої потребує кожна сім'я: батьки не мають нічого приховувати від своїх дітей, не повинні мати від них таємниць. Недовіра ранить сімейні відносини і стає причиною їх нестабільності.
Мене цікавили професійні питання, і я вирішив на два роки вступити в «Філадельфію». Я не думав ні про дочку, ні про батьків. І я знову жив погано, втратив кар'єру. Повернувшись додому, я почав продавати машиниі наркотики. В денья працював на моїй першій,легальній роботі, а вночі - на другій. Я порвав усі зв'язки зі своєю сім'єю. Мене стала шукати міліція, оскільки мати моєї доньки просила грошей на дитину, маючи на те законне право. Раз на місяць я почав відвідувати дитину. Це було недовго. Моє падіння тривало. Я продавав кокаїн.
Отже, я носив багато масок: одну - вдома, другу - перед моєю матір'ю, третю - перед покупцями машин, четверту - перед покупцями наркотиків. Моє життя ставало все важчим і нестерпним. Я знову спробував грати в баскетбол, і став баскетбольним суддею в коледжі. У мене був великий дохід, але ці гроші тільки сильніше затягували в наркотичну залежність. Маючи достатньо грошей, я продовжував продавати наркотики. До того часу я і сам перепробував всі види наркотиків.
Нарешті, я вирішив одружитися. Моя дружина була вчителькою. Багато людей заздрило мені, думаючи, що я знову добився успіху. Але моє падіння продовжувалось, я опускався все нижче і нижче: почав пропускати роботу, підробляти чеки і залазити в борги. В результаті я втратив роботу. Ці постійні зміни роботи, нестабільність у спорті, перемоги і втрати продовжувалися протягом майже 10 років. Врешті-решт я розійшовся з дружиною, порвав зв’язки з сім'єю і друзями.
Тоді я почав шукати допомоги в різних організаціях, що займаються наркозалежними, але жодна з них мені не допомогла. Я міняв позиції, міста, друзів, спільноти. Я відвідував також психотерапевтів і психологів, але й вони не допомогли. Тим часом я знову одружився і знову розійшовся.
Так тривало протягом майже 22 років повних болю, скорботи, успіхів, падінь, спроб піднятися, нових випробувань і нових падінь. Побував я і в тюрмі. Кілька разів був при смерті.
Якось випробувавши всі принади життя на вулиці, я пішов в громаду для безпритульних. Це був найважчий день у моєму житті: будучи на самому дні, розчарований, без будь-якої надії, без сил спробувати що-небудь ще, зовсім розбитий, я попросив головного в спільноті дати мені грошей на автобус, щоб виїхати з міста. Я хотів одного - тікати. Їдучи, я почув у своєму серці голос: «Чому ти не спитав цих людей, чи існує спільнота, здатна допомогти тобі звільнитися від наркотиків? Не бійся, Я можу це зробити! »
Повернувшись, я розпитав їх про таку спільноту. Вони сказали, що допоможуть мені.
Озираючись назад, згадую слова Ісуса: «Шукайте і знайдете!» Вони зателефонували до будинку св. Августина у Флориді, в громаду сестри Ельвіри «Цариця Надії». Так відбувся мій вступ у нове життя.
Всі молоді хлопці зі спільноти виглядали щасливими і радісними, вони молилися і працювали. Хлопці говорили про Богородицю, св. Йосифа і різних інших святих. Вони всі здалися мені божевільними. Першою думкою було - це не для мене! Оскільки я був з родини баптистів, то нічого не знав ні про Богородицю, ні про святих. Думаючи, що всі ці хлопці божевільні, я в той же час заздрив їм, тому що саме цього я шукав протягом моїх поневірянь по замкнутому колу.
У спільноті я дізнався, що радість приходить завдяки молитві. Зараз я молюся, і в мене вже немає потреби в наркотиках. Сьогодні молитва багато значить для мене. Вона стала ліками, які зцілили мене. Тепер можу слухати свою совість, і це відрізняє мене від того, мене колишнього, коли я вживав наркотики. Тоді я не хотів її чути і всіляко намагався заглушити. Кожен день я намагаюся змінюватися. У нашій спільноті молитва на першому місці. Сестра Ельвіра часто говорить: «Якщо ми молимося, нам все буде дано». Вона говорить, що молитися повинен навіть той, хто не вірить. Те, що відбувається у спільноті- це школа життя. Той, хто приходить сюди, вибирає життя. Я навчився цінувати себе, поважати інших, поводитись пристойно. Я навчився послуху, навчився допомагати іншим, служити ближньому, нічого не просячи взамін. Я навчився бути смиренним. Тепер я усвідомив, що моя гординя заважала мені прийняти реальність, дійсність. Я зрозумів, що Ісус - це відповідь, що Він чекає на мене з розкритими на хресті руками. Я усвідомив, що Ісус жив, помер і воскрес, і що Він живе серед нас. Я так живо відчуваю Його присутність у нашій спільноті! Ісус приймає нас такими, якими ми є, і дає нам все необхідне для життя. Але щоб робити все це, Він потребує нашої допомоги.
На шляху звільнення від будь-якого виду залежності необхідні жертви. Мушу зізнатися, що багато чого я ще не розумію. Сьогодні у мене з родиною хороші стосунки. Після10 років розлуки, я відвідав свою дочку.
Люди запитують мене, яке чудо сталося зі мною? Нічого надприроднього, нічого містичного, але сьогодні я можу любити ближнього, хоча раніше не був на це здатний. І це найважливіше для мене. Тепер я католик, вперше сповідався і причастився Святих Тайн і відтоді це стало важливим для мене – зустрічатись з Ісусом в Євхаристії.
Тепер я бачу, що Ісус був поруч мене всі ці роки. Це я відвертався від Нього. Мені було важко зрозуміти і прийняти, що Бог не залишив мене і не засуджує. Зараз я усвідомлюю, яка велика Його любов. Розумію, що ніхто не може служити двом панам, ніхто не може жити, однією ногою перебуваючи у світлі, а іншою- у темряві. Наркотики були моїм богом, заради якого я жертвував всім.
У спільноті я пізнав силу молитви, яка вирвала мене з темряви. Говорячи простіше, мій шлях вивів мене з темряви до світла, за що я дуже вдячний Богу.
Переглядів 1351
Додати коментар

Послання Богородиці, 25 вересня 2007., Меджуґор'є.
“Дорогі діти! І сьогодні вас усіх закликаю, щоб ваші серця горіли ще палкішою любов’ю до Розп’ятого, і не забувайте, що Він із любові до вас віддав Своє життя, щоб ви були спасенні. Дітоньки, розважайте й моліться, щоб ваше серце відкрилось на Божу любов. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

Спецтема

Онлайн трансляція...

Переглядів 128722
11:25, 14-07-2014
Всі статті

Фоторепортаж

«    Червень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати