Незважаючи
на той факт, що Ісус встановив Євхаристію після святкової пасхальної вечері і
тим самим саме після трапези вперше дав Своїм учням Своє тіло в їжу і Свою кров
в пиття, з самого початку історії Церкви віруючі готувалися до зустрічі з
Христом у Євхаристії дотриманням так званого євхаристійного посту.
У ранньоцерковній традиції (яка і сьогодні зберігається у церковних спільнотах на Сході, ближчим своїм географічним положенням до початків Церкви), помітно дух, який панував спочатку. Той же спосіб підготовки можна побачити і в практиці Православної Церкви. Ті, хто готується до причастя протягом цілого тижня, дотримуються особливої програми (правил дотримання) посту. Чим ближче день причастя, тим строгішою стає ця програма. Однак причащаються вони, треба сказати, дуже зрідка.
Не
варто забувати, що щоденне причастя допускалося не завжди. Згідно з церковними
канонами було необхідно сповідатися раз в рік і причащатися на Великдень. Коли
ввели можливість частого святого причастя, правило говорило, що після півночі
до моменту причастя не можна вживати навіть воду. Дозволений був прийом ліків.
Далі реформа богослужіння, що почалася під час Папи Пія XII, допустила
святкування святої меси після полудня, а євхаристійний піст з практичних
міркувань скоротили до трьох годин. Після Другого Ватиканського собору
євхаристійний піст звели до однієї години перед причастям, і тим самим
підготовка до Євхаристії за допомогою посту практично зникла.
Проблема,
звичайно, не в тому, що скоротився сам євхаристійний піст, а в тому, що
сьогодні немає належної підготовки до зустрічі з Христом у Євхаристії. Виникає справжня небезпека втратити глибоке
благоговіння перед Христом, присутнім у Євхаристії, а потім і правильне розрізнення
звичайного хліба від євхаристійного. Св. Апостол Павло, кажучи про євхаристійне
святкування спільноти в Коринті, серед іншого пише:
«Хай,
отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той,
хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є.» (1 Кор
11:28,29).
Я переконаний, що саме євхаристійний піст був тими дверима, якими з глибоким благоговінням входили в таємницю Христової присутності і розрізняли звичайний хліб від Тіла Христового. Наскільки важливим було для дітей-першопричасників це очікування зустрічі з Христом, до якої готувалися строгим постом від півночі до моменту причастя! За допомогою цього посту душа віруючого перебувала у таємничій і прекрасній присутності Христа і легше було уникати небезпеки – поверхневої зустрічі з Христом у Євхаристії. Коли ж віруючий починає підходити до Христа в Євхаристії, добре не підготувавшись до цієї зустрічі з Ним, втрачаються справжні стосунки з Христом, Котрий залишився зі Своїм народом у хлібі і людиною, яка причащається.
Той факт, що Богородиця закликала нас до дводенного посту - щосереди і щоп'ятниці, говорить у свій спосіб про підготовку до зустрічі з євхаристійним Христом. Четвер завжди був днем Євхаристії і священства. Тому з євхаристійної точки зору, піст у середу – це підготовка до четверга, дня Євхаристії, а п’ятниця - подякa за Євхаристію і створення можливості залишатися з євхаристійним Христом все життя.
Готуючись гідно до зустрічі з євхаристійним Христом на євхаристійнії трапезі, людина готує себе до вічного бенкету на небесах. Євхаристія є свого роду підготовкою і передчуттям вічного бенкету в Царстві Божому.
Взято з газети Світло Марії
