Щоб плекати в собі вдячність Богові й людям,
необхідно зважитися на піст. Завдяки посту починається, а потім і продовжується
процес очищення, а з чистим серцем і душею краще бачимо і Бога і людину, легше
пізнаємо й приймаємо інших людей, можемо бути вдячними.
Коли людина отримує внутрішню свободу, вона стає здатною робити добро й ділитися з іншими своїми матеріальними благами, оскільки починає краще бачити, що саме вона має, і розрізняти, що з цього їй дійсно необхідно, а що вона може віддати іншим. Тому від тих, хто постить, природно чекати добрих діл. Добрі діла - це плід посту й молитви, і в цьому значенні вони не можуть, як іноді вважають, стати заміною постові й молитві. Коли пророк говорить про піст, неугодний Богові, він засуджує егоїстичне ставлення до інших. Так, Ісайя каже:
«Ось піст, який Я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава - слідом за тобою» (Іс. 58:6-8).
Таким чином, під вдячністю мається на увазі не лише промовляння слова «дякую», а й коректне ставлення людини до себе як до творіння, до своїх дарів, до Бога як джерела дарів, до інших людей та матеріальних речей.
Якщо подивитися, як сприймає вдячність Ісус, ми побачимо, що все Його життя - подяка Отцеві.
Остання вечеря і Хрест Ісуса відкриває зміст всього Його життя й смерті: подяку з глибини Його Синівського Серця. Аби досконало прославити Отця, потрібні були страждання й смерть (див. Ів. 17:1), однак і все Його життя - подяка, яка іноді знаходила явне й відкрите вираження, щоб притягнути людей, щоб вони повірили, й разом із ними складати подяку Богові» (див. Ів. 11:42).
Тому вдячна людина стає людиною молитви - у такому значенні можна зрозуміти й заклик до постійної вдячності або постійної молитви. Для св. апостола Павла християнське життя - це подяка (див. Рим. 1:8, 1 Сол. 3:9 та ін.).
Стан вдячності на землі переходить у вічну вдячність на небесах. Я ніколи не забуду свідоцтва про це однієї з візіонерок. Коли вона розказувала про те, як Богородиця показала їй рай, її запитали: «А чим у раю займаються?» Вона відповіла: «У раю дякують, і для цієї подяки нам знадобиться вся вічність, коли ми побачимо все, зроблене Богом для нас!»
Взято з газети Світло Марії
