«Чим ближче до Бога, тим скупішими робляться наші слова. Коли ми вживаємо багато слів – замість поклоніння, замість почитання, замість того, щоб у благоговінні впасти на коліна, – ми ще далекі від Бога. Чим ближче ми до Бога, тим стає тихіше. І починається мовчання. Тоді й питання припиняються: тоді ми поруч із Богом».
Діонісій Ареопагіт
Бог на першому місці
Бог створив людське серце для себе, і воно не може бути щасливим, поки Він не займе в ньому першого місця. Достатньо кожному запитати себе, що саме впливає на його конкретні рішення, аби зрозуміти, на якому місці знаходиться в його житті Бог. Коли Бог стає мірою всіх рішень і дій, тоді можна говорити про те, що Бог – на першому місці.
Так було в житті Ісуса. Він робив усе – і лише те, що було волею Отця. Він повністю перебуває в Отці, і Отець – у Ньому. Слова, які говорив, Він промовляв не сам від себе, але чуючи їх від Отця. Коли під час посту в пустелі Він повинен був боротися зі спокусником, то зробив усе, щоб прославити Отця, Йому воздати поклоніння, від Його слова жити, і не дозволив спокушати Отця. І тоді, коли переживав у Гетсиманському саду смертельне боріння, він цілковито віддав Себе Отцівській волі, а на хресті віддав Свій дух в Отчі руки. Богові належить перше місце в людському серці кожної миті життя.
Однак якщо людина обмежується лише молитвою, то до духа молитви й молитовних намірів можуть легко закрастися егоїзм та гординя. Неважко говорити: «Отче, нехай буде воля Твоя», – очікуючи при цьому, що буде так, як хочемо ми. Тому буває, що людина, яка молиться легко, без зусиль, вимірює Божу любов, милосердя і доброту тим, що вона отримала або не отримала з того, за що молиться. У такому випадку все молитовне життя може залишитися лише боротьбою між волею людською і Божою.
Виходячи з цього, не буде перебільшенням сказати, що наша молитва може бути й безбожною, тобто ми можемо шукати ні Бога, ні Його волі, ні Його любові, ні Його Царства, але шукати Його лише настільки, наскільки Він може нам щось дати. Тому Ісус звертає нашу увагу на те, що шукати слід найперше Царство Боже і Його правду, а решта додасться (Мт. 6: 26-34). Якщо ми не послухаємо Ісуса й молитимемося лише, спонукані тільки своїми потребами, а Бог не дасть нам прошеного, ми відвернемося від Нього розчаровані, тому що Він не дав нам того, чого ми шукали.
Однак той, хто цей заклик приймає і починає молитися й жити на хлібі (що практично означає на два дні життя з хлібом відкласти все інше), вступає в процес визволення свого серця від егоїзму та гордині, прив’язаності до своїх бажань і забаганок, нездорової залежності від матеріального; звільняється від нездорової залежності від себе та інших і таким чином вивільняє простір для того, щоб Бог зайняв у людськім серці перше місце. А Бог займає серце не для того, аби його поневолити, але щоб звільнити, бути йому світлом, шляхом, істиною, життям, миром, любов’ю – бути йому всім.
У пості й молитві людина звільняється і робиться здатною жити тим життям, яке достойне людини. Звичайно, слід бути обережними й не забувати, що саме цей ріст у свободі і є критерієм посту і молитви. Завжди треба це усвідомлювати, випробовувати себе і не задовольнятися лише кількістю днів, протягом яких ми постили, або молитов, які виголосили. Життя Ісуса і уподібнення себе з Ним залишаються головною і єдиною мірою. У свободі, яка зростає у пості й молитві, за допомогою посту й молитви, які набувають сенсу у свободі серця, людина стає більш сприйнятлива у стосунку до себе самої, інших людей і матеріального світу.
Ми легко відчуваємо, коли піст і молитва опиняються в нас у замкненому колі несвободи, оскільки в такому випадку піст стає для нас лише неприємним утриманням від приємних речей, а молитва – відмовою від вільного часу, і викликає відчуття, що за молитвою ми просто тратимо час.
Я переконаний, що людина не здатна до утримання, але здатна до заміни. У пості й молитві вона може відкрити те, що для неї краще, і тому легше залишити те, що для неї недобре або не так добре. Тому життєвий досвід святих та містиків завжди слід розглядати не з точки зору утримання, а заміни. Нам, «нормальним» християнам, неприємно слухати, як хтось відмовився від сім’ї, майна й узагалі всього, якщо ми при цьому не помічаємо, що відбулася заміна, відшкодування чимось кращим. Саме тому все менше християн готові радикально слідувати за Ісусом: вони не бачать відшкодування тому, від чого відмовляються і про що говорив сам Ісус (Мр. 10:28).
Коли священики і ченці живуть в утриманні, але не отримують обіцяного «у сто крат», то втрачають сенс у житті й роботі, стають незадоволеними й роздратованими, життя виявляється порожнім, і трапляється все більше справжніх трагедій із тими, хто посланий вістити радісну новину!
Тому кожен християнин, особливо священик і чернець, повинен постити й молитися, оскільки, практикуючи піст і молитву, він входить у таємницю Божого Царства і Божої любові й стає людиною, подібною до Христа, здатною дарувати своє життя іншим!
Взято з газети Світло Марії
