Феліція, графиня
Абенспергська та Траунська
регулярно навідується в Меджуґор'є протягом ось уже приблизно 20 років.
Як християнка і мати великої родини, вона бере участь у багатьох релігійних та
гуманітарних заходах.
У травні 2004 року вона дала інтерв'ю Хуаніті Драґіцевіч на радіо «Мир» у Меджуґор'є.
Хуаніта Драґіцевіч: пані Траун, Слава Ісусу і Марії , і знову ласкаво просимо в Меджуґор'є! На початку нашого інтерв'ю я хотіла би попросити Вас розказати дещо про себе. Ви Феліція графиня Абенспергська та Траунська , і Ваша розповідь, звичайно, буде цікавою нашим слухачам!
Феліція графиня Абенспергська та Траунська: Я ніхто. Я просто паломниця. Вперше приїхала до Меджуґор'я в 1983 році за порадою моїх друзів, які розповідали мені про це місце. Я була вихована у вірі і завжди вважала, що все можливо в Бозі, й саме тому я приїхала сюди. Відтоді, коли приїхала сюди вперше, я була дуже щаслива. Я познайомилася з отцем Славком Барбаричем і візіонерами і мала можливість бути з ними в молитві у "маленькій кімнаті” в церкві й під час явлінь. Я полюбила Меджуґор'є, яке на той час було просто красивим маленьким селищем зі старими будинками, у прекрасній і такій справжній сільській місцевості, в оточенні гір.
Чи можете розповісти більше про Ваші перші враження?
Найбільше враження на мене справила церква. Я ніколи раніше не бачила церкву з такою кількістю людей і таку наповнену молитвою, церкву, де таїнства приймали так щиро і з сокрушеним серцем, з такою ревністю й побожністю. Це вразило мене найбільше. Так само віра. Віра, з якою люди піднімаються на гору Крижевац. Простота, яку відчувала в розмові з візіонерами. На мене також справив враження отець Славко, який був врівноваженою і розумною людиною. Я відчувала, що могла довіряти йому, і вірила в те, що він говорив, і в глибині серця не сумніваюся у достовірності подій у Меджуґор'ї.
Вперше ви приїхали в Меджуґор'є на самому початку явлінь. Після цього Ви приїздили майже двадцять разів. Що вас щоразу приводить до Святилища Цариці Миру?
Так, я завжди маю бажання повернутися — тому, що це мій дім. Меджуґор'є для мене — як джерело чистої води, до якої я приходжу напитися й відчути силу Бога і снагу Богородиці. Я повертаюся знову, бо світ, у якому ми живемо, є іншим світом, дуже жорстокимим, світом, повним речей, які нам пропонують і які нас оточують, і у якому так мало відчувають присутність Бога. Мені багато потрібно вчитися, і щоразу, коли я приїжджаю в Меджуґор'є, відкриваю для себе щось нове.
Якийсь час року Ви живете в Мадриді і в Австрії, а також багато подорожуєте. Що ви можете розповісти про людей, яких зустрічаєте? Чи живуть люди згідно зі своєю вірою там, де живете Ви?
Деякі з них живуть своєю вірою, деякі ні, але, мабуть, з кожним днем дедалі менше. Коли я приїжджаю в Меджуґор'є, віра зростає дедалі більше. Відчуйте послання Богородиці у своєму серці, і захочете жити ними. Що я й роблю після свого повернення з Меджуґор'я — я намагаюся роздумувати і жити посланнями Богородиці, з Божою допомогою знаходити шлях до сердець людей, які мене оточують. Деякі зацікавлені, щоб приїхати сюди зі мною, інших це не цікавить. Але я, попри все, відчуваю, що спробувала донести до їхніх сердець послання; все, що я роблю, хочу робити для ще більшої Божої слави.
У вас шестеро дітей, дванадцять онуків. Розкажіть про Вашу сім'ю. Чи були вони з вами в Меджґуор'є?
Мої діти й онуки — для мене дар і благословення від Бога. Всі мої діти в молодому віці приїздили зі мною в Меджуґор'є, і вони були вражені. Тепер у кожного з них своє життя, але я маю величезне бажання і молитовний намір, щоб одного чудового дня ми знову всі разом приїхали до Меджуґор'я. Це було моє велике бажання, і я сподіваюся, що Бог здійснить його, перш ніж я відійду на небо. Якщо це станеться, це буде найбільшим досягненням у моєму житті.
Чи був у Меджуґор'ї Ваш чоловік?
Мій чоловік був людиною великої віри і був зі мною в Меджуґор'ї. Коли я запропонувала йому поїхати зі мною, він сказав: "Як я можу відмовитися ?!". І він приїхав. Хоча він мав глибоку віру, йому було важко молитися. Але коли він приїхав до Меджуґор'я, весь час проводив у церкві. У той час як я була на горі з візіонерами, він завжди був у церкві, і було важко вийти з ним кудись-інде. Це паломництво змінило наше життя, наше бачення речей, наше життя як подружньої пари.
Ваш чоловік, на жаль, помер десять років тому?
Так, він загинув в автомобільній аварії, недалеко від нашого будинку в Австрії. Він повертався з полювання в неділю вдень, і зустрічний автомобіль врізався прямо в нього. Я думаю, що він був готовий до смерті. Того ранку він прийняв Святе Причастя, і це найголовніше. Без нього я йду далі з нашою великою родиною, і відтоді Бог дає мені багато благодатей, і я відчуваю, що мій чоловік, як і раніше, зі мною — можливо, навіть більше, ніж коли він був живий. Я ніколи не забуду, як отець Світозар Kраєвич приїхав на похорон. Він їхав цілу ніч з одним молодим священиком, моїм другом, щоб бути зі мною у цей важкий день, і я ніколи цього не забуду. Я дуже вдячна йому за це, і ми, як і раніше, великі друзі.
Як розпочалася ця дружба? Ми знаємо, що Ви з ним багато зробили для нашого народу, особливо в Коніцах.
Наша дружба почалася в незвичний спосіб. Доти я дуже добре знала отця Славко Барбарича, який часто відвідував нас в Австрії. Дружба з отцем Світозаром була справді Божим провидінням. Я пам'ятаю, було спекотно, це був серпневий день у вісімдесятих. Я хотіла піти до церкви, щоб помолитися, і там я почула голос священика, який говорив до англомовних паломників. Я відчула голос всередині, який мені сказав: "Феліціє, підійди і запитай цього священика, чого він потребує". Голос був такий наполегливий, що я встала і пішла, але так багато людей було навколо нього, перед вівтарем. Друг запитав мене: "Що ти робиш?!" Я сказав йому, що повинна поговорити з цим священиком. Це було неймовірно. Між цими всіма людьми наші очі зустрілися, і він підійшов до мене і привів мене в ризницю, де я лишилася наодинці з ним і з візіонеркою Марією. Він запропонував мені стілець, думаючи, що я хотіла посповідатися . Він запитав: "Хто Ви? Чогось потребуєте? Бажаєте посповідатися ?” Я сказала:"Ні, не хочу зараз сповідатися, я прийшла до Вас і хочу спитати, чи Ви чогось потребуєте.» Він подивився на мене з подивом і запитав мене те, що я тільки-но сказала!! Я відповіла: "Маю відчуття, що вам насправді щось потрібно". На це він склав руки і сказав: "Це неймовірно! Бачите, у мене немає паспорта, і я не можу подорожувати, і моє величезне бажання — побудувати церкву в Коніцах, так, щоб люди з шести сіл могли приходити на Службу Божу. Чи можете Ви допомогти? Чи знаєте Ви людей, які могли б допомогти?" Я сказала: "Так, отче, я подорожую, і я знаю людей. Ми зробимо те, що Ви хочете. Я не знаю, як, але я знаю, що буде так, як ми хочемо." І так воно й було. Тому і є зараз церква. Я була присутня в день її освячення. І пам'ятаю, як ми танцювали разом, світські люди та францисканці, і були там також люди інших віросповідань. І це був наш досвід, який ніколи, ніколи не можна забути.
Прекрасно! Але це не єдине, що Ви зробили для нашого народу. Ви також подарували велику золоту дароносицю для Святого Причастя, для нашої церкви Святого Якова в Меджуґор'ї.
Це було ще одне натхнення від Бога, це не я — я вклала тільки невелику частку в цю велику роботу. У 2000 році я зустрілася з отцем Світозаром. Він запросив мене на чашечку кави, а я сказала, що повинна зробити щось більше, ніж ця чашечка кави. Перші три роки, коли я приїздила в Меджуґор'є, я плакала, молилася Богу і відпочивала в присутності Богородиці. Тоді я відчувала, що Богородиця взяла мене в Свою армію, і що я повинна зробити щось для Неї. Коли я прийняла запрошення отця Світоза на чашку кави, я знала, що рано чи пізно будуть потребувати щось від мене, і так воно й було. Він сказав мені, що любить іспанське сакральне мистецтво і хотів би вшанувати церкву святого Якова красивою і великою дароносицею для поклоніння Пресвятим Дарам, для того, щоб тисячі молодих людей, які збираються на літньому вівтарі в Меджуґор'ї, могли молитися й бачити Ісуса на відстані. Він запитав мене, чи знаю я когось, хто міг би це зробити . Я відповіла: "Не знаю, хто б міг це зробити. Але якщо Ви питаєте, це буде. Дозвольте мені подумати про це." І тоді він сказав: "Подумайте до завтра, і приходьте, побачимося завтра ввечері о восьмій." Наступного дня я пішла з групою молодих людей на Крижевац. Весь час я молилася Богові, щоб підказав мені, як зробити і що робити. Зходивши з гори Крижевац, я пошкодила ногу. Один з молодих людей у групі, який звався Ангелом, допоміг мені зійти з гори. Це зайняло у нас два години замість однієї. І так ми сходили, розмовляючи, він говорив про себе і своє життя, а якоїсь миті сказав: "Я знаю, що сьогодні ввечері Ви відповісте отцю Світозару. Я хотів би сказати, що я архітектор і можу вам допомогти..." — "Так, Ангеле, ти справді ангел. Ходімо зі мною сьогодні ввечері на зустріч з отцем Світозаром ". Отець Світозар, дізнавшись, був такий схвильований, що взяв нас обидвох за руки, повів до церкви, зачинив усі двері, і ми, опустившись на коліна перед вівтарем, молилися : "Щоб наш дорогий Бог і Богородиця дали нам сили і натхнення це зробити." Отець Світозар і Ангел розуміли один одного з півслова, і шість місяців потому велика дароносиця була зроблена. Зробили її два брати відповідно до дизайну нашого Ангела, який доти ніколи не працював над релігійними проектами, але справа, яку він зробив, була дивовижна. І сталося ще одне велике. Капітан "блакитних касок" іспанського підрозділу ООН в Боснії і Герцеговині зустрівся з Ангелом, який попросив його транспортувати велику і важку дароносицю в Меджуґор'є. Капітан відповів, що для нього буде честь зробити це особисто. Так дароносиця прибула в Меджуґор'є в літаку капітана. З цієї нагоди ми також приїхали у Меджуґор'є, і в нашій присутності отець Світозар отримав дароносицю. Це було справді неймовірно.
Дякую за це! Але це ще не все! Ви допомагаєте також іншим людям. Ви працюєте з фізично або розумово неповноцінними дітьми у Болгарії і Ви захотіли встановити зв'язок між дітьми з нашого регіону і дітьми з Болгарії. Можете розповісти про цей проект?
Мені доведеться повторити, що я — ніщо. Я — тільки інструмент. Так, я контактую з фізично або розумово неповноцінними дітьми у Болгарії. Моя мати мала болгарське походження, і майно моїх дідуся й бабусі у Варні на Чорному морі в епоху соціалізму було зайняте морським флотом. Ми повернули майно завдяки моєму родичеві, Іванові Станціофу. Так ми й відкрили будинок для 150-ти фізично і розумово неповноцінних дітей. І коли ми відвідали Майчине Село в Меджуґор’ї, воно мене дуже вразило. Сваві з Австрії, яка працює тут із фізично або розумово неповноцінними дітьми, показала мені фото деяких дітей з цього регіону, і це мене дуже розчулило: ці діти ніколи не залишають своїх кімнат. Я думаю, можливо організувати для них відпочинок у Болгарії. Я контактуватиму з моїм кузеном, відповідальним за цей проект у Варні, й ми, можливо, організуємо співпрацю між двома установами.
Чи не могли б ви наприкінці дати послання для наших слухачів?
Я не маю що сказати. Моє послання є послання Богородиці. Зробіть те, що Вона просить у кожного з вас, тому що її послання — від Бога. На завершення нашого інтерв’ю хочу поділитися з вами досвідом. Я мала честь особисто зустрітися з Матір’ю Терезою з Калькути. Я була з нею у Відні, і я мала з собою деякі благословенні медалі з Меджуґор'я. Вона дала мені деякі чудотворні медалі з Рю дю Бак з Парижа, і я запитала в неї: "Чи можу я дати Вам медальйони з Меджуґор'я ? Чи чули Ви про Меджуґор'є?" Вона відповіла: "O моя дитино, чи я знаю про Меджуґор'є? Звичайно, я знаю про Меджуґор'є! Хотіла б там бути.” А чому б Вам не приїхати?”, — спитала я її. І вона відповіла: «Бачиш, я не можу йти перед Папою . Але я вірю в Меджуґор'є.” Дозвольте мені також додати, що я знаю: Папа відправляв у Меджуґор'є багатьх священиків і вірян, тому що він вірить у Меджуґор'є. Він не може не вірити в Меджуґор'є, адже це є місце молитви, а це найважливіше.
