Весна 1995 р. У дядечка Віктора немає бажання супроводжувати свою дружину в Меджугор'є. Він надає перевагу своєму саду. А побожнаЖінет ось вже цілий рік після своєї першої поїздки у Меджугор'є не перестає просити його поїхати туди, щоб навернутися у ніг Госпи. Він у відповідь бурчить: "Мені навертатися? Ще чого..." Жінет практична жінка. Вона знаходить будиночок, який продається, менший і більш практичний дня них, двох пенсіонерів. Чому б не переїхати?
Залишити свій улюблений сад? - Ні! І він поступається "шантажу" Жінет: "Якщо ти поїдеш зі мною в Меджугор'є, я тобі обіцяю, що з переїздом ми зачекаємо!"
Що ж, його сад вартий цієї жертви. Хоча і проти власної волі, він погоджується відправитися разом з нею у подорож до Боснії-Герцеговини.
Він відважно сів в автобус разом з групою паломників з Нанта. їх супроводжував гід тямущий і з почуттям гумору, який добре знав свою публіку. Він вже достатньо бачив таких дядечків Вікторів, тому вирішив не докучати благочестивими проповідями. Він знав, що у Госпи є багато способів достукатись до їх сердець. Прибувши на місце, дядечко тримається трохи осторонь і спостерігає за ходом подій. Він всюди слідує за групою і, з легким бурчанням, бере участь у щоденній Месі, Рожанці, Хресній дорозі, відвідинах візіонерів. В останній день він навіть вирішує піднятись на гору з'явлень.
Жінет здивована, вона чекала гіршого! Очевидно, Пресвята Діва вирішила відгукнутись на її молитви. Перед від'їздом дядечко Віктор виглядає дивно... і, всупереч всім очікуванням, говорить здивованій дружині: "На наступний рік я хочу сюди повернутись!"
Тут щось криється! Жінет, спостерігає, чекає... Вона не ризикує запитати, а цікавість не дає їй спокою. Повернувшись додому, дядечко Віктор обдзвонює всіх своїх дітей, щоб зібрати їх у себе у наступну неділю: "Я повинен, — повідомляє він їм, — оголосити вам щось важливе".
Вона здивована; її чоловік змінився: став мовчазний, занурений у свої думки, а сад цікавить його вже значно менше.
Без сумніву, щось трапилось!
- Все тепер стало по-іншому, - признається вона подрузі. -Я плачу цілими днями.
- У чому справа, — питає подруга, — ваше паломництво не вдалося?
- Ні, зовсім навпаки!
Довелося пояснювати, що цього разу вона плаче від радості і вдячності.
Сусіди питають:
- Що це трапилося з вашим чоловіком? Його не впізнати! Нарешті семирічна онука, пустунка, яких мало, серйозно запитала
його: "Діда, скажи мені, тільки мені, що з тобою трапилося? Ти вдарився головою? Ти став зовсім іншим..."
Відбулися зміни і в харчуванні. Раніше дядечко Віктор ніколи не був голодний. Він відкидав все, що потрібно було жувати, і вживав лише рідку їжу. А зараз? -Апетит повністю повернувся, і він з'їдає все, що його щаслива дружина для нього готує.
Його відношення до дружини теж змінилось. Раніше він жив, наче самітник, захоплений лише своїм садом. Тепер він постійно пропонує Жінет звозити її по справах, або відвідати дітей. Якось вранці, прокинувшись, Жінет питає його:
- Віктор, що відбувається? Раніше ми проводили всі дні в безперервних суперечках. Тепер ми більше не сперечаємося. І що ти збираєшся сказати дітям?
Те, що Віктор збирався розповісти дітям, і було ключем до неймовірних змін.
Слід згадати, що минуло два роки з того часу, як вся сім'я була приголомшена величезним горем. Один з синів Віктора і Жінет, Гі, який мав маленьку доньку, раптово трагічно загинув у катастрофі. Йому виповнився лише тридцять один рік.
І дядечко Віктор пояснив своїй дружині:
- Ти пам'ятаєш останній день в Меджугор'ї, коли ми знаходились на горі з'явлень? Я стояв позаду, як завжди. Стояла прекрасна погода і небо було абсолютно чистим. Раптом я побачив, як зі сторони села піднімається маленька хмарка з блимаючими краями. Я не міг відірвати від неї погляду. Потім ця хмарка повільно наблизилась до мене і зупинилася в метрі від землі, прямо переді мною! Всередині хмарки знаходились дві людини, точніше, один силует і одна людина. Силует я не роздивився... не питай мене, хто б це міг бути, я не знаю. Але інша людина, одягнена у все біле, була... був... — Сльози заважають йому продовжувати, але Жінет вже зрозуміла, і дядечко Віктор підтверджує її здогадку:
- Це був Гі, наш син! Абсолютно живий! Він говорив зі мною! Він сказав: "Тато, я твій син Гі, я тебе не забуваю. Я щасливий тут. Скажи всім, щоб молилися за світ... особливо моєму братові, моїм сестрам і моїй доньці". Я бачив, що його ноги не торкаються землі. Коли Гі замовк, «марка піднялась і розчинилася в небі.
От і все! Дядечко Віктор відкрив свій секрет.
- Чому ж ти мені відразу не сказав? — запитала його дружина, приголомшена до глибини душі.
- Ви б вирішили, що я божевільний!
У наступну неділю діти також почули послання з небес. Всі були приголомшені. Тим більше що звістку приніс "діда", невіруючий буркотун!
Що стосується Жінет, то молитва її була почута у небі, і вона не перестає повторювати щодня:
- Боже, чим ми заслужили таку милість?!
Послання від 25 липня 1990 р.
"Дорогі діти, сьогодні Я закликаю вас до миру. Я прийшла сюди, як Цариця миру, і хочу збагатити вас Своїм Материнським миром. Дорогі діти, Я люблю вас і хочу привести всіх до миру, який дає тільки Бог, і від якого кожне серце стає багатшим. Я закликаю вас в цьому неспокійному світі стати вісниками і свідками Мого миру. Хай мир запанує у всьому світі. Я благословляю вас Своїм Материнським благословенням. Спасибі, що відповіли на Мій заклик".
