Вперше я приїхав до Меджугор’я в 2002 році ще семінаристом, був учасником Міжнародного семінару для священиків. Вже саме це місце і духовні вправи зачепили мене за живе. Тепер, з плином часу, я розумію, що це було запрошенням Діви Марії вступити до Її школи. Семінаристом я часто приїздив до Меджугор’я, щоби вчитися тут молитись серцем, жити в тиші і роздумах, просто і скромно. Це був для мене час внутрішнього миру і благодаті, який мене переміняв. Цей стан я переживаю знову і знову , коли повертаюсь сюди, кожне паломництво переживаю як покликання в школу Марії. Вже п’ятий рік як я став священиком. На другому році священства я відчув бажання йти на місії. Я був сильно здивований, що двері так швидко відкрилися на моє прагнення (зазвичай до місій треба довго готуватися). Незадовго прийшла пропозиція – Казахстан.Коли я зважувався щодо місії, хоча це було моїм власним рішенням, я відчував, що Бог мене благословить, куди б мене не направили. Я потрапив в Атирауську Апостольську Адміністратуру в Західному Казахстані, в місто Уральськ. Там чекала мене моя нова парафія. Я приїхав разом з двома молодими добровольцями.
Мене дуже потішило, що Казахстан посвячений Цариці миру, Вона – головна покровителька цієї країни. Коли я приїхав в Уральськ, я відразу помітив в церкві статую Діви Марії, Цариці миру. Саме це було вирішальним, коли з багатьох запропонованих мені міст я вибрав саме це місце. І тут я служу вже третій рік.
Католицька Церква в Казахстані свято шанує Діву Марію, Царицю миру. 8.9.2010, від свята Різдва Діви Марії, почався рік Діви Марії Цариці миру, який проголосив єпископ на честь 15-тиліття посвячення Казахстану Цариці миру і 10-их роковин паломницької поїздки Папи Івана-Павла II в Казахстан. Рік Діви Марії буде офіційно завершений в кінці жовтня, місяця Святого Розарію. Велику заслугу в цьому має архієпископ Томаш Пет. Цей чоловік віри є для мене найкращим прикладом.
Мені подобається, що вже протягом кількох років він влаштовує у своїй єпархії безперервне поклоніння Пресвятим Дарам в Кафедральному Соборі архієпархії Діви Марії в Астані. Причому слід зважати, що Казахстан за своєю площею (2,724.900 кв.км) є дев’ятою країною світу. Із загальної чисельності населення 16 млн. всього 2% католиків. Організувати 24-годинну адорацію в таких умовах це великий героїзм і жертва. Кожної ночі приходять поклонитися Ісусу в Євхаристії віруючі з якоїсь одної парафії, якай часто знаходиться далеко від Астани, столиці Республіки Казахстан, навіть до
кількох сотень кілометрів. Буває, що вірні їдуть вночі поїздом до Астани, щоб провести наступну ніч перед Господом в тихому поклонінні. В Північному Казахстані є дуже цікаве паломницьке місце: Озерне, парафія Цариці Миру. Церква там подібна до церкви в Меджугор’ї, і хрест такий же, як на горі
Кріжевац. Кожного року тут відбувається фестиваль молоді для віруючих з Казахстану.
В цьому році я щодня молюся Святим Розарієм, особливо за Казахстан. На наших молитовних зібраннях ми читаємо Розарій з молоддю і багато говоримо про Діву Марію. В цьому році я відповідаю за роботу з молоддю, готую чотирьох молодих людей до Таїнства Хрещення і трьох - до Святого Причастя. Кожної середи читаємо дев’ятницю до Діви Марії, просимо Її за навернення нашої парафії, а кожної п’ятниці в нас адорація з молоддю, під час якої ми молимося за Боже Милосердя. Останнім часом відчуваємо бажання більше молитися за єпископа, за нашу Адміністратуру,
священиків і волонтерів, які там працюють, тому ми почали кожного четверга молитися в цьому наміреннні перед Святими Тайнами.
Місіонерська служба в Казахстані складна, Слово Боже важко оселяється в людських серцях, місіонери часто почувають себе одинокими. З мого власного досвіду я знаю, що початок завжди найважчий. Особисто мені найбільше допомогло те, що я приходив в тихій адорації до Ісуса,
присутнього в Євхаристії. Я люблю молитися Святим Розарієм, він завжди додає мені нових сил з ентузіазмом продовжувати роботу в справі євангелізації цієї країни.
Самотність переноситься легше, коли людина у вірі пам’ятає, що Господь з нею. Кожного разу, коли мені було тяжко, Господь посилав кого-небудь мені на допомогу. Були і такі моменти, коли я був тільки з Ним і з Ним переживав самотність. Коли Господь призиває вас до конкретної служби, Він завжди дає необхідні здібності, силу, не залишає людину наодинці зі своїми переживаннями.
Як священик останнім часом я відчуваю глибоку потребу поклонятися Господу в тиші перед Святими Дарами. Я усвідомлюю, що священство виходить з Євхаристії і по-справжньому щасливим
священиком може бути тільки той, хто часто розважає. Через Євхаристійного Ісуса священик дуже швидко знаходить свій шлях до серця людини, в чому і полягає сенс його служіння.
Я постійно відчуваю, як Діва Марія веде мене до Ісуса, присутнього в Євхаристії. Цьому мене вчить Меджугор’є. Я вдячний Діві Марії за цей великий дар і я надіюся, що ніколи його не втрачу.
О. Петро, місіонер з Казахстану
