У старій латинській приказці міститься загальновизнаний людський досвід: Plenus venternon studet libenter – Сите черево до молитви глухе. Коли шлунок повний, вчитися неможливо. Аби перетравити харчі, шлунку доводиться відводити багато крові від інших органів в організмі. А коли кров відпливає від мозку, людина відчуває слабкість, їй хочеться відпочити. Той самий принцип діє й у молитві: сите черево до молитви глухе. Йому треба відпочити, поспати. Відштовхуючись від цього, зрозуміло, чому під час посту людина почувається набагато бадьорішою і чому після короткого періоду фізичної слабкості й сонливості, обумовленого змінами в метаболізмі, приходить бадьорість і менша потреба сну, а разом із тим підвищується працездатність.
У Канаді цю приказку видозмінили на подібну, зі схожим змістом: Сите черево – без вуха! Досвід, особливо сучасний, підтверджує справедливість цього висловлювання. Сита людина стає нездатною слухати. Зайнята собою, вона робиться закритою на іншу. Виходячи з цього, можна зрозуміти і багато труднощів для виховання в сім’ї та школі: діти ситі, а навіть перенасичені, і не мають достатньо сил, аби слухати інших. Таким чином опиняється під загрозою здатність слухати Боже слово, а той, хто не чує слова, не може на нього й відгукнутися.
Викладене вище ніяк не означає, що людині краще залишатися голодною й мати якомога менше. Мова тут радше про те, що сучасній людині піст необхідний, як ніколи. Завдяки посту та молитві людина легше відкривається Богові й людям, краще розуміє і здатна більш чуйно відгукнутися на слова, звернені до неї.
Із цієї точки зору послання Марії про піст двічі на тиждень стає ще більш актуальним, а коли усвідомлюють універсальну цінність посту, то легше на нього наважуються.
Доки людина залишається не ангелом, тобто доки має дух, душу й тіло, у цьому світі вона не може жити досконало. Досконалість чекає нас у вічнім Царстві Божім, а доти не залишається нічого іншого, крім як із дня на день боротися за внутрішню свободу, аби бути завжди в стані з готовністю слухати й сприймати слова, з якими звертаються до нас Бог і люди.
Центр рівноваги
Бог створив людський організм дуже розумним. Важко сказати, що відбулося з нашим центром рівноваги, однак можна вказати на одну передумову того, чому цей центр зміщується або вимикається.
Так, у зовсім юному віці, доки дитина знаходиться на грудному вигодовуванні, вона в якісь моменти перестає їсти. Її організм, наситившись, надсилає сигнали до мозку, який видає «команду» перестати приймати їжу – і дитина так і чинить. Однак коли вона починає плакати через те, що хоче присутності матері чи батька, у багатьох випадках їй знову пропонують їжу. Особливо це часто відбувається, коли мати чи батько не мають часу побути з дитиною. Набагато легше її знову погодувати або засунути до рота соску, яка фактично обманює дитячий організм. Це стає першим ударом для центру рівноваги. Пізніше таке буде постійно повторюватися, коли дитина прагнутиме з’їсти ще, особливо коли буде здаватися, що жаль залишати приготовану страву. А скільки разів таке трапляється, коли ми їмо в гостях у друзів! У подібних ситуаціях порушується первісний зв’язок між організмом і командним центром мозку, у результаті чого виникає дисбаланс в організмі, який із часом стає звичним.
Крім того, досвід показує, що ми часто їмо не через те, що голодні, а тому, що нервуємося. І якщо людина в стані нервового збудження схильна до надмірного вживання алкоголю і наркотичних речовин, і так само є схильною до надмірного споживання їжі через стреси і нервове напруження. А це може в свою чергу призвести до серйозних порушень у роботі серця і системи кровообігу в цілому.
Я пригадую зустріч із однією жінкою, котра мала тридцять кілограмів зайвої ваги. Вона зважилася сісти на дієту і під контролем лікаря стала «скидати» кілограми. У бесіді зі мною її подруга пояснила, що це нормально, оскільки в цієї жінки дуже відповідальна робота, на якій вона піддається серйозним стресам, тому вдома вона багато їсть. Я заперечив: «Якщо ти їй по-справжньому подруга, то після стресової ситуації підеш із нею прогулятися парком або поплавати, а після цього вона нормально поїсть!»
Кожен кілограм понад норму стає для організму тягарем. Далі виникає потреба їсти ще більше, тому що організм прагне зберегти набраний надлишок. Так утворюється замкнуте коло, яке поступово призводить до ще більшої нерівноваги, і як наслідок – на цьому фоні починають розвиватися хвороби, оскільки захисна система організму слабне і стає вразливою. Виходячи з цього, і слід розуміти весь терапевтичний вплив посту. Це допомога організму для того, аби повернутися до ідеальної ваги, аби знову здобути здоров’я і бадьорість, захиститися від того, що виснажує, і легше відновити сили.
