Із юдейської і християнської практик
Практика дводенного посту в історії Церкви сягає корінням в практику юдаїзму. Відстеживши шлях посту в історії, можна говорити про те, що юдейська практика дводенного посту знайшла своє місце вже в досвіді ранньої Церкви. Однак якщо юдеї постили щопонеділка й щочетверга, у практиці Церкви такими днями стали середа й п’ятниця. Для такої заміни днів були вагомі причини: п’ятниця – день смерті Христа на хресті, а середа – день надолуження через піст і молитву за всі образи й гріхи, оскільки, згідно з одним із передань, саме ввечері у середу ВеликоготижняЮда пішов до фарисеїв і домовився з ними про те, коли, за яку винагороду, де і як видасть їм Ісуса.
Назви днів тижня в Ірландії пов’язані з постом
Практика посту зайняла цікаве місце в Ірландії, де Церква первинно була дужесильна.Багато місіонерів Західної Європи походили саме з Ірландії (св. Боніфатій, св. Галус та ін.). Дводенний піст залишив свій слід в ірландських назвах днів тижня: середа –Ceadoin– означає перший піст, четвер –Daordaoin– день між постами, а п’ятниця –Aoine– власне піст.
Аби зрозуміти важливість цього свідчення про існування дводенного посту, згадаймо тільки, що в слов’янських мовах дні тижня позначаються просто за рахунком. Понеділок–це день після «неділі» (так у слов’янських мовах іменується перший день тижня), середа–середина тижня, теж стосується четверга й п’ятниці. У латині, у всіх романських, а також германських мовах назви днів походять від греко-римської або іншої міфології:martes–martedi–mardi– це день Бога війни,venerdi–vendredi– день Венери,Donnerstag– день бога грому і т.д.
Піст у житті святих
Як відомо, святі молилися й постили. Всі статути чоловічих та жіночих монаших конгрегацій передбачають спеціальний піст щосереди й щоп’ятниці, а також періоди тривалих постів, таких, як Великий піст. Однак, виходячи зі свідчень, які я зібрав, на сьогодні піст зник із практики навіть найстрогіших монаших конгрегацій.
У Церкві відомі приклади людей – Миколая фон Флюе, Терезії Ньюман та відносно недавньої у часі Марти Робін, – які жили однією Євхаристією. Це особлива ласка від Господа. Вони харчувалися тільки небесним хлібом, і тим самим Отець у такий надзвичайний спосіб досвідчує слова Свого Сина: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме» (Йо. 6, 35).
Я не ставлю за мету детально викласти, як постили конкретні святі, але хотів би навести хоча б досвід св. Бенедикта і св. Франциска.
Святий Бенедикт
Святий Бенедикт – батько західного чернецтва. У його правилах життя та в практиці його синів піст довгий час займав дуже важливе місце. Посту дотримувалися протягом усього Великого посту, споживаючи їжу один раз на день, а в інший час, залежно від періоду, постили двічі або тричі на тиждень. Від св. Бенедикта до нас дійшли слова, які стали золотим правилом: «Любіть піст!»
За допомогою посту стають можливими всі решта чеснот, особливо чеснота ціломудреності. Лише про ціломудреність він вирік ті ж слова: «Любіть ціломудреність!» Св. Бенедикт убачає глибокий зв’язок між постом і ціломудреністю. Для ченців бути ціломудреним означає утримуватися від фізичного статевого потягу й перемагати його, що можливе, лише якщо за допомогою посту утримуватися від насолоди їжею. Тому тим, хто подвизається, слід любити піст і ціломудреність – тим він ніби відкидає себе самого і відкривається для глибокого єднання з Богом. Через це він робиться здатним любити Бога і ближніх, як до того закликає Христос. Піст очищує душу і тіло, дає радість і свободу всій істоті. Це нелегко, однак той, хто чинить так, зазнає у власному житті благотворність посту.
Однак із часом піст зник як із церкви загалом, так і з чернечої практики зокрема, навіть у бенедиктинців.
У згаданій книзі «Любити піст» Адальберт де Вог стверджує, що в бенедиктинських монастирях посту вже не дотримуються і бенедиктинці їдять усі три рази на день. Я знайшов лише одну бенедиктинську спільноту в Абаквекві (у Новій Мексиці), де постять так, як писав св. Бенедикт. Це спільнота, яка живе дуже бідно, далеко від будь-якого цивілізованого суспільства. Братія живе своєю працею і молиться сім разів на день.
Хоча причин для того, аби забути піст, можна знайти немало, усе ж жодна не дає достатніх підстав для того, щоб знехтувати досвідом Церкви та чернецтва.
З книги: Славко Барбарич OFM, «Постіть серцем», Глава 6—7.1.
