Мучч. Адріяна й Наталії
Апостол
2 Кор. 7, 1-10.
1. Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2. Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3. Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4. У мене велике до вас довір'я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5. Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6. Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7. і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8. Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9. тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10. Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює.
Євангеліє
Мр. 1, 29-35.
29. І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30. Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї. 31. Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, – і заходилась вона їм услуговувати. 32. Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33. Усе місто зібралося перед дверима. 34. І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали. 35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
