Пресвята Діва Марія невідступно закликає Своїх дітей, особливо в цей благодатний час, коли ми ще сильніше переживаємо таємниці нашої віри: страждання, смерть і воскресіння Ісуса. У цьому світі ми живемо, занурені у світ духів, у світ боротьби тіла й духа, темряви й світла. Але в цій боротьбі ми не самі. Мати Марія кличе нас до єднання з Нею в молитві. І це — єдиний шлях до Бога та Його перемоги над усім, що загрожує людині.
Перед нами хрест Христовий — знак перемоги й надії. За час Своїх явлінь Богородиця неодноразово говорила нам у посланнях про хрест: «Моліться особливо перед хрестом, з якого виходять великі благодаті... Сьогодні вас в особливий спосіб закликаю взяти в руки хрест і споглядати Ісусові рани. Просіть Ісуса, щоб зцілив ваші рани, котрі ви, дорогі діти, отримали протягом вашого життя через свої гріхи або гріхи ваших батьків. Тільки так, дорогі діти, зрозумієте, що світ потребує зцілення віри в Бога-Творця... Тільки через дарування, дітоньки, зможете зрозуміти дар жертви Ісуса на Хресті за кожного з вас».
Хрест Ісуса не є лише зовнішнім знаком, обрядовим символом, прикрасою на гарному ланцюжку. Хрест Ісуса — кривава реальність і жертва до смерті, акт Божого дарування Себе і Його любові заради спасіння всіх людей, заради нашого з тобою спасіння.
Ісус каже: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене». Дуже часто сама людина стає хрестом для себе. І саме тоді, коли опиняємося хрестом для самих себе, ми виявляємо, що Бог створив нас недосконалими — не для того, щоб ускладнити нам життя, але щоб дати можливість брати участь у своєму внутрішньому житті. Коли Бог випускає нас зі Своїх рук, ми готові ще не повністю, не довершені до кінця. Він зробив для нас можливим попрацювати над обробкою свого серця й життя, щоб ми не були хрестом собі та не накидали його іншим.
В Ісусі Бог став людиною, щоб показати, як Бог живе людським життям і як людина може жити Божим життям. Бог послав на землю Свого Сина заради мого й твого спасіння. З глибини досвіду своєї віри св. апостол Павло говорить: «Полюбив мене і віддав себе за мене». Як ягня, Його відвели на заклання заради мене й заради тебе... Він залишився безмовним, як вівця перед тими, хто стриг її. Ісус став цим агнцем і сповнив пророцтва, давши розіп’яти Себе без будь-якого опору. Його жертва на хресті тримає весь світ, минуле, майбутнє і людську історію, кожне життя. Любов Ісуса, розіп’ята на хресті, визначає долю нашого життя і зараз, і у вічності.
Ми славимо не страждання, хрест або смерть, але прославлений, вознесений хрест. Ми славимо воскреслого Христа, переможця диявола, смерті, зла й усього, що руйнує твоє та моє життя.
Нам потрібно разом з апостолами просити Ісуса: Учителю, навчи нас молитися, навчи нас жити. Учителю, навчи нас втрачати, вмирати, щоб ми змогли жити з Тобою не тільки після смерті, але вже сьогодні, у своїй повсякденності, — за законами Твого життя, а не за законами цього світу, який вабить, притягує та несе порожнечу й смерть.
Ми знаємо, які закони цього світу: мати, мати все більше, хапати для себе, володіти, а потім задихатися від надлишку речей і власності. Закон життя інший: дарувати, і не тільки речі, але себе самого, своє життя. Якщо людина не має чогось або когось, заради чого варто віддавати своє життя, таке життя не варте того, щоб його проживати. Ісус учив нас: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе». Цей закон стосується не лише тілесної смерті, але й щоденного життя, повсякденних стосунків між людьми. Щоб жити, потрібно вмирати кожен день — ще до своєї остаточної смерті. Можна сказати, що наше народження і було першою «смертю», яку ми пережили, коли були змушені покинути захисток материнської утроби й зустрітися з грубою реальністю цього життя на землі. Цьому ж учить і Біблія, розповідаючи про Авраама, якого було покликано залишити рідну домівку з його захищеністю й вирушити в невідомість, у яку покликав його Бог. Так й ізраїльський народ повинен був пройти через пустелю та неминучі випробування. Так і ти, і я, якщо ми не готові ризикнути й піти з Богом у невідомість, то не можемо ні розвиватися, ні рости, а тільки гнити. «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, — вчить нас наш Учитель, — придбає її, буде жити життя в його повноті».
Саме цьому закону духа вчить нас Діва Марія й веде нас шляхами повноти Божого життя. Причина, через яку Марія стала такою великою і своєю величчю вражає цей світ, — у тому, що Вона віддала все. Як Авраам був готовий принести в жертву Богові свого єдиного сина, так і Марія Свого єдиного Сина віддала в жертву. Той, хто віддає все, — знаходить усе.
Молитва
Пресвята Діво Маріє, Прибіжище грішників, Втіхо скорботних! Ти, що страждала й пережила страждання та муки Свого Сина, якими ми викуплені, так, як могла тільки Ти, — будь із нами, особливо в ті хвилини, коли ми падаємо духом, коли думаємо, що з життєвих труднощів немає виходу. Ти біля підніжжя хреста Свого Сина на Голгофі зберегла віру й залишилася Матір’ю надії, — випроси нам віру й надію в життєвих стражданнях та випробуваннях. Особливо доручаємо Тобі, Матір наша, усіх тих, хто переживає важкі випробування й несе життєві хрести, — будь із ними поруч так само, як Ти була поруч зі Своїм Сином на Його хресному шляху. Ти, Яка продовжуєш супроводжувати Своїх дітей до кінця світу, не покинь нас у цій долині сліз, але випроси нам милість витривалості, щоб ми змогли стати свідками Ісусової перемоги над гріхом, дияволом і смертю. Амінь.
Взято з газети Світло Марії
