«Дітоньки, той, хто молиться, не боїться майбутнього, і той, хто постить, не боїться зла. Знову Я повторяю вам: постом та молитвою навіть війни можуть бути зупинені – війни вашого невірства та страху перед майбутнім…»; «Сьогодні я закликаю вас почати постити серцем…»; «Я закликаю Вас молитвою та постом приготувати Моєму Синові дорогу до виших сердець…» Вже як 37 років у Меджуґор’є лунає заклик Цариці миру до молитви та посту. Як відповідь на цей заклик з 1991 року у Меджуґор’є проходять реколекції посту, молитви, тиші. З 13 по 18 травня такі реколекції проходили для групи паломників з Литви. Декілька учасників діляться своїм досвідом.«Першої ночі, коли ми записувалися на адорацію, я записався на п’яту годину ранку. Прийшов у каплицю, і запитав Бога: «Ну ось, я прийшов. Напівсонний. Скажи мені що-небудь». І Він сказав – через Святе Писання: «Ніхто неспроможен любити більшеґ, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Ви – друзі Мої…» (Ів. 15:13-14). Бог віддав за нас Своє життя. Він називає нас друзями. Бог – і мій друг. І тоді значить, що і для мене немає більшої любові, як віддати своє життя за Бога, для Бога. А о сьомій ранку розпочалася Св. Меса. І коли священик почав читати Євангеліє, пролунало: «Ніхто неспроможен любити більшеґ, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає»… Це була відповідь на моє запитання Богові. Це дійсно найвища любов». (Раймундас)
«Моя мама –добра, однак вона жодного разу не назвала мене донькою, жодного разу не поцілувала мене. Коли я розпочала свій шлях до Бога, то стала потроху виявляти їй свої почуття, та вона завжди говорила: «Не потрібно». Уже зараз, ставши дорослою, я якось запитала її: «Мамо, чому ти так зі мною поводилася?» І вона відповіла, що у неї завжди було багато клопотів з моїм хворим братом, а я була доброю дитиною і завжди могла сама про себе подбати… Звичайно, я у Меджуґор’є вже не вперше. Я приїжджаю на цей семінар, якщо не помиляюся, з 2011 року. Я тут прийняла Діву Марію, як свою Небесну Маму. І якось вранці на цьому семінарі, за сніданком, коли тихо лунала інструментальна мелодія «Аве Марія», я почала у своєму серці говорити до Діви Марії : «Я люблю Тебе! Я люблю Тебе!» А потім ці слова направилися до моєї земної мами, і я говорила: «Я люблю тебе! Мамо, я люблю тебе!» Я наче кричала з глибини серця, і вірю, що ці слова, як хвиля, линули до Литви, до моєї мами, і лід у її серці на кінець розтане. Я написала їй смс і сказала, що дуже сильно люблю її. Повернувшись додому, хочу подарувати їй троянди, і частіше говоритиму їй, що дуже люблю її. Я зрозуміла, що прийшла до Діви Марії, а Вона привела до моєї земної мами». (Віда)
«Найбільше враження від Меджуґор’є – те, що тут є надія. Ми піднімалися на гору, ту, де на вершині стоїть статуя Марії, дорога для мене не була легкою. Поки ми сиділи у підніжжя статуї, я побачив, як четверо чи п’ятеро чоловіків приносять хворого на спеціальних ношах і кладуть біля статуї Марії. А він, хворий хлопчина, був уже не маленьким, мабуть років п’ятнадцяти. Сам він піднятися на гору не може, та надіється. І ті люди, що його принесли – надіються. І виглядає, що либонь від того, що його туди принесли, нічого не трапилося. Та я так не вважаю. Я думаю, що чудеса не стаються миттєво. Вони також зростають в людині. Найголовніше – це надія». (Йозас)
«Вже багато років я читала послання Діви Марії і давно мріяла приїхати сюди. Я хотіла віднайти Марію як Маму і відновити піст. Приїхавши, я неначе впала в якусь яму, у духовному сенсі. Коли я молилася, Бог ніби був десь далеко. Відкривши Святе Писання, я зрозуміла, що просто була з Богом «у пустині», в якій Він ділився зі мною Своїми стражданнями і тримав мене у своїх обіймах. Після кожної пустині нас завжди очікують люблячі обійми Отця. І я знаю: те, що Бог посіяв у моєму серці в ці хвилини – виросте. Якось Діва Марія закликала нас «тужити за Небом». І я стільки років уже тужу за Небом. І я приїхала сюди, щоб моя туга за Небом була радісною, і щоб кожен, хто діткнеться до мого життя, також відчув тугу за Небом». (Алма)
«Я, навіть, не думав, що переживатиму ці реколекції настільки глибоко. Бог говорив усюди: і через спільну молитву, і через усе, що відбувалося на кожному кроці. Я вважаю, це все завдяки постові і молитві. І молитві не просто «щоденній», а «щохвилинній», що значить – бути завжди з Богом. На мою думку, цей семінар – просто чудове місце. Це найпрекрасніше, що могло статися». (о. Шарунас)
«Я приїхала у Меджуґор’є вперше, хоча мої подруги запрошували мене сюди, мабуть уже близько десяти років. Тут я відчула Марію як Маму. І отримала багато відповідей. Я приїхала сюди з роздумами про те, як мені продовжувати свій життєвий шлях– чи залишити кар’єру, чи що взагалі мені робити? Роздумуючи про це, я почула заклик Марії. Слова про те, що вона приходить з Дитятком на руках і благословляє нас разом з Маленьким Ісусом. А я за професією – неонатолог (лікар новонароджених), і це мені надзвичайно багато говорить.
Коли ми піднімалися на гору Кріжевац під час семінару посту, я побачила одну стареньку жінку, з уже білим волоссям, з паличкою. Її вели двоє чоловіків. І у мене з’явилося бажання підійти і сказати їй, яка вона красива. Адже, вона несе на гору якусь свою інтенцію! Ця старенька людина йде на Кріжевац. Навіть не на Подбрдо, а на Кріжевац! Та я не відважилася. Подумала: а як це виглядатиме, що подумають інші, я ж така серйозна жінка… І тоді ми пішли далі, до наступної стації – Вероніка витирає лице Ісуса. І в роздумах прозвучали слова про те, якою сміливою жінкою є Вероніка, як вона пробивалася крізь натовп до Того, Кого вона любить, до Ісуса, і відважилася омити Його лице. І бачу, до стації наближаються ці старенькі люди. Думаю: все, потрібно діяти! Виявилося, що ця бабуся з Італії, і вона сказала мені: «О, пікколіна!» (перекл. з італ. "маленька”) І від тих слів щось зірвалося у моєму серці – бути цією «пікколіною», але відважною «пікколіною». Я молилася за те, щоб мати відвагу захищати життя у своїй роботі. І вірю, що час все покаже.» (Егле)
Дякуємо Господу за всі благодаті, які Він щедро зсилає на нас!
