Я Матуш. Мені 29 років. Я хворий на дитячий церебральний параліч,
тому з дитинства пересуваюсь на візку. Моя мандрівка до Меджугор’я
розпочалась ще в кінці січня цього року, коли я був на одній
християнській зустрічі. Там ми мали завдання написати кілька здійсненних
і нездійсненних мрій. Ми виклали свої мрії на папері. Потім деякі мрії
треба було вкласти в конверт і залишити їх собі як знак того, що хочемо,
щоб вони здійснилися протягом року. Ведучий тої акції сказав тоді, що
для Господа Бога немає нічого неможливого і Він може виконати і
найнеможливішу мрію. Відтак Штево, мій асистент, довідався про мою
нездійсненну мрію – побувати у Меджугор’ї. Я вважав, що це для мене
неможливо в першу чергу тому, що я на візку і мені важко подорожувати,
особливо так далеко.
За якийсь час Штево запитав, чи не хотів би я з ним та його сім’єю поїхати до Меджугор’я. Його родина збиралася здійснити це паломництво ще минулого року, але з якихось причин вони не змогли поїхати, відтак вирішили повторити спробу цього року. Я дуже хотів побувати у Меджугор’ї, відчути ту атмосферу. Я бачив на відео і багато чув про це місце, що там є благодать і Боже благословення та стаються численні чуда. Я відчував якби поклик від Діви Марії.
Отже, я відповів: «Так, я хочу їхати». Я був дуже щасливий, що зможу пережити такий благодатний і благословенний час. Коли ми піднімались на Подбрдо до місця об’явлень, я відчув обійми, благословення і мир від Богородиці. Це було так, ніби вас хтось обіймає, але цього не можна описати словами. Мир у сенсі: «Не бійся, Я з тобою і з тим, що ти переживаєш і де перебуваєш». Від початку цього паломництва я був дуже щасливий і спокійний. Також великим пережиттям для мене було, коли ми молилися вервицю дорогою на Подбрдо. Тоді я почав відчувати чудовий спокій. А коли ми спустилися вниз, я отримав від священика статуетку Діви Марії – і це було для мене дуже важливо. Я зрозумів цю подію так, ніби Вона сказала: «Йду з тобою додому».
