Багато разів я замислювалась про зміст слова «євангелізація», коли про неї говорили священики під час проповіді чи на зустрічах з молоддю. Коли сім років тому я вперше брала участь у Квітному вік-енді (зустріч молоді з єпархіальним єпископом на Квітну неділю), нас вислали вийти на вулицю, щоб ми запросили людей на якусь християнську акцію та розповідали їм про Бога. Тоді я сказала собі, що це не моє. Що я там буду говорити їм про Бога, в мене своє життя, у них – своє, мені нема чого сказати… Так тривало якийсь час.В міру того, як мої відносини з Богом стали поглиблюватись, почала Його пізнавати, моя думка і ставлення почали змінюватись. Я усвідомила, що не можу давати комусь того, чого не маю, кого не знаю. У кожного свій спосіб і стиль знайомити інших з Господом, кожному підходить щось інше. Я свій спосіб ще шукаю. За цей короткий час я навчилась, що людей торкнеться конкретне діло, конкретний чин любові та намір, з яким це робиться. Я можу про щось говорити, але коли я цим не живу, це будуть лишень пусті слова, які проминуть. «Якщо будете носити послання в своєму серці і жити ними, всі це відчують, тому не потрібні будуть слова, які слугують для тих, хто не слухає. Вам не потрібно говорити слова. Вам, дорогі діти, ними треба жити і свідчити своїм життям.» (20 вересня 1985).
У спільноті Світло Марії я вже другий рік. Життя тут вчить мене багато чому, але найбільше – пізнавати саму себе, даруватися іншим, пізнавати Господа та вчитися жити посланнями Пресвятої Богородиці. І все це взаємопов’язано. Послання Діви Марії ведуть до зв’язку з Нею і Господом Богом. А коли я знаю, що Вони в моєму серці, тоді можу краще пізнавати себе і жити тут для інших.
Зв’язок з Господом не може поглиблюватись іншим способом, ніж молитвою. Мій духівник сказав, що молитва як мотор. Коли його вимкну, він ще трохи буде теплим, але поступово охолоне. Так само з будь-яким зв’язком: він помалу згасне, якщо не буде контакту.
Діва Марія закликає нас у родинах поставити на видному місці Святе Письмо, щоб ми його читали. Не можу пізнати Бога, коли не пізнаю Письма, бо у слові присутній Він Сам. Читанням Святого Письма пізнаю Божу мову, спосіб, у який Господь зі мною спілкується. Це так само, як дитина вчиться говорити. Вона повторює слова за батьками. Постійним читанням Святого Письма до серця потрапляють Божі слова, думки, які згодом виходитимуть з мого серця як молитва, прослава, подяка, просьба, зворушення…
Зв’язок з Богом подібний до зв’язку з особою. Чим частіше ми з кимсь зустрічаємось, тим ми уважніші, вразливіші, чутливіші, відкритіші один до одного. Так само і у зв’язку з Господом. Він настільки увійде до мого серця, наскільки я Йому дозволю. «Отець Небесний є у кожній людині, кожну людину любить і кожну людину кличе по її імені. Тому, діти Мої, в молитві слухайте волю Небесного Отця. Розмовляйте з Ним. Майте особисті відносини з Отцем, які ще більше поглиблять ваші відносини - спільноти Моїх дітей, Моїх апостолів. Як матір, Я хочу, щоб через любов до Небесного Отця ви піднеслися над земною марнотою і допомогли іншим, щоб поступово пізнали Небесного Отця і наблизились до Нього...» (2 листопада 2013).
Всяка любов ранить – одна більше, інша менше. Божа любов теж ранить. Але тільки для того, щоб могти оздоровити. Бог допускає різні зранення, але лиш для того, щоб ми могли до Нього наблизитись, довіритись і щоб Він міг наповнити нас Своєю любов’ю. Часом легше віддати Йому великі болі, ніж щоденні плани, щоденне життя… Для прикладу: я мала певний план, який змінився, і це мене дуже розстроїло. В мене було дві можливості, як поступити. Перша: закритися в кімнаті, надутися, всіх звинувачувати і жаліти себе. Друга: віддати все в руки Божі і використати цей час якнайкраще, навіть якщо буду з цим воювати. Перший варіант нічого мені не дасть, а другий дозволить йти далі і дозволить Богові оздоровити той малий біль. «Діточки, відкрийте свої серця і віддайте Мені все, що в них є: радість, смуток і будь-який, навіть незначний, біль, щоб Я все могла віддати Ісусові, щоб Він Своєю безмежною любов’ю запалив і перемінив ваші печалі у радість Свого Воскресіння…» (25 лютого 1999).
Одної неділі читалося Євангеліє про помноження хлібів. З того уривку мене вразив стих від Марка 8, 2: «Шкода мені люду, - ось уже три дні перебуває зо мною, а не має що їсти.» Тоді я усвідомила, як Богові шкода, коли я голодна духовно. Я замислилась над тим, яким є мій голод за Богом. Чи усвідомлюю я цей голод? Що я роблю з цим голодом? Що роблю, коли хочу молитися, коли хочу зустрітись з Ним? Відповідь: дуже часто нічого. Моє серце прагне зустрічі, але цей голод я намагаюся притлумити роботою, думкою, що втомлена, відмовками, що не маю часу, лінощами, страхом з того що про себе дізнаюся…
Знаєте, що у цьому найкраще? Що Господь ніколи не здається. Він завжди буде мене любити і щодня даватиме можливість почати спочатку. Ісус має слабку пам’ять на наші гріхи, падіння і слабкості. Важливо довіряти. У Його очах ніколи не впаду так глибоко у темряву, щоб не могти бачити світла.
Мені дуже подобається Святе Письмо, хоч мені ще багато треба над ним працювати, я не можу цитувати його напам’ять і багато чого не розумію. Проте я знаю, що коли читатиму, Господь у моєму серці буде давати розуміння, як провадити своє життя. А Діва Марія у своїх посланнях не говорить просто так, Вона як Мати знає, що добре для Її Сина, Вона Його знає і дає нам до Нього дорогу. У посланні говориться: «Дорогі діти, ви не усвідомлюєте всієї любові, якою любить вас Бог. Тому Він і дозволяє Мені бути з вами, щоб Я наставляла вас і допомагала знаходити шлях миру. Але без молитви ви не зможете знайти цей шлях. Тому, любі діти, залишіть все і присвятіть час Богові, і тоді Він обдарує вас і благословить. (…) Тому моліться так, щоб ваша молитва і ваша відданість Богові були для інших дороговказом; тоді ваше свідчення матиме цінність не тільки для вас, але й для вічності.» ( 25 березня 1988).
З поміччю Божої любові я тепер вмію розповісти вам про це. Я не могла би про це говорити, якби у серці не мала хоч трохи Божої любові. Просто хотіла поділитися тим, як відчуваю свій зв’язок з Богом за допомогою послань Діви Марії і над чим ще маю працювати. Той зв’язок вчить мене не забувати про свою убогість і бідність, дозволити Його любові протікати в моєму серці і вірити, що тільки Він приведе мене до досконалості. «Дорогі діти, вирішіть вибрати любов, щоб любов запанувала в усіх вас, але не людська любов, а любов Божа. Дякую, що відповіли на Мій заклик!» (20 листопада 1986).
