Слава Ісусу і Марії! Мене звати Сімона, мені 29 років, я родом зі Словаччини. З січня цього року я живу в Меджуґор’ї в спільноті «Світло Марії». Я виростала в християнській родині, де практикували традиційну віру. У мене є брат і дві сестри.Я народилася з вадою зору й бачила тільки частково, тому вчилася в школі для сліпих і слабозорих дітей. Інших варіантів на той час не було. Ця школа була далеко від мого дому, тому я вже від семи років жила в інтернаті. Тільки пізніше зрозуміла, що місце, де знаходилася моя школа, було особливим чином пов’язане з Богородицею. Я відчувала присутність Діви Марії так близько, що здавалося, ніби Вона мене вдочерила. В інтернаті я була без батьків, і Божа Матір вела й виховувала мене. Вона часто підтримувала й утішала мене, коли я сумувала за родиною. Вона вчила мене ходити щонеділі до церкви.
У середній школі я вчилася разом зі здоровими дітьми й швидко почала помічати відмінності між нами. У старших класах я часто чула про Меджуґор’є. Щось сильно спонукало мене теж поїхати туди. Я збирала гроші на паломництво, відкладаючи зі стипендії, і мені це вдалося. У Меджуґор’ї я відчула глибокий мир, близькість Богородиці та Її любов.
Коли я вступила до університету на факультет іноземних мов, я помітила, що для того, щоб зробити певні речі, мені потрібно більше часу, ніж іншим. Спочатку мене це турбувало, але потім Ісус і Марія почали вчити мене: важливим є те, що вони про це думають. Я зрозуміла, що вони мною задоволені. Тоді і я стала дивитися на все по-іншому. Саме в цей період почала помічати, що Діва Марія привела мене до Ісуса й почала формувати мої стосунки з Ним.
Одного разу влітку я відчула, що мені потрібно знову поїхати до Меджуґор’я й залишитися там довше. Я написала листа в спільноту «Світло Марії» і приїхала на досвід. У спільноті живуть за посланнями Богородиці, і все, що робиться, робиться в Її намірах. Спільнота дає молодим людям можливість глибше увійти в школу Богородиці й водночас шукати своє покликання.
Мені подобалося жити разом із молодими людьми з інших країн, пізнавати одне одного, спілкуватися, разом молитися, служити, пізнавати Ісуса. Я полюбила дорогу, якою Богородиця веде нас через Свої послання. Через місяць я повернулася додому й намагалася жити так, як навчилася в спільноті.
В одному зі Своїх послань Богородиця каже: «Дорогі діти, Я запрошую вас полюбити Пресвяті Дари». Це сталося й зі мною. Я закохалася в Ісуса в Євхаристії й більше не могла існувати без Нього. Я їздила в найближчі великі міста, де була Адорація Пресвятих Дарів, і не шкодувала для цього своїх сил.
Під час літніх канікул я приїжджала до Меджуґор’я щороку й залишалася на місяць. У 2016 році я закінчила факультет письмового та усного перекладу з англійської та російської мов. Закінчивши навчання, вирішила служити Господу знанням цих мов.
Потім Господь піддав мене суворому випробуванню: я повністю втратила зір й більше нічого не бачила. Господь дозволив мені пройти через духовну боротьбу, страх, занепокоєння, духовну темряву. Я з усіх сил намагалася пробачити Богові й собі за недовіру до Нього. Саме тоді я усвідомила, що моя віра була дуже слабкою. Того, що я пережила до цього моменту, було 7 недостатньо для міцної віри. Але якби Він не допустив його, я б ніколи не пізнала Ісуса як свого єдиного Бога, що дарує мир, радість і сенс мого життя.
Сім’я та друзі пройшли це випробування разом зі мною, але я знала, що ніхто з них не може дати мені віри, тільки Він, мій Господь. Божа Матір спонукала мене читати Слово Боже, як Вона говорить нам про це у Своїх посланнях. Я не все розуміла, іноді це здавалося мені нудним, і я не бачила в цьому сенсу. Але в мене не було іншого вибору в такому великому випробуванні. Я просто читала й читала, і пройшло багато часу, перш ніж Слово Боже начало торкатися мого серця та промовляти до нього.
У важкі часи я повторювала Слово Боже у своєму серці, засинала й пробуджувалася з ним. Слово Боже почало змінювати моє серце, і через кілька місяців я змогла пробачити Богові за те, що Він дозволив мені повністю осліпнути, і прийняла це з радістю.
Радість і сенс я знайшла в тому, щоб усі свої страждання жертвувати за наміри Богородиці. Я зрозуміла, що ми часто грішимо очима й що кожен орган – це дар від Господа, і ми будемо нести відповідальність за те, чи освячуємо його. І я буду нести відповідальність за те, як я використовувала свій язик, вуха й інші органи.
Богородиця каже, що хрест стане нашою радістю, коли його приймемо. Я можу свідчити, що це дійсно так. Ми не можемо зробити цього самі. Ми можемо прийняти це, тільки якщо Господь дасть нам цю благодать. У міру того, як я поступово звикала до того, що не можу бачити, я почала служити Господу вивченими мною мовами
Цей рік я вирішила подарувати в намірах Богородиці й провести його тут, у Меджуґор’ї, у спільноті «Світло Марії». Дивлюся на це не як на жертву, немов я приїхала, щоб жертвувати собою, але як на благодать, даровану мені Богородицею для мого росту та навернення. Й оскільки все, що ми робимо, робимо в Її намірах то це охоплює увесь світ і кожне людське серце, бо кожен із нас має своє місце в Її намірах.
Діва Марія веде й супроводжує мене. Для мене Вона – Матір, Яка не тільки балує мене, Вона також настановляє й буває вимогливою. Я прийняла Її виховання, тому що знаю, що воно приведе мене на Небеса.
Я хочу підтримати всіх, у кого є якась вада, і сказати їм, що наша радість не залежить від недоліків. Моя радість залежить від моїх відносин із Господом, від того, наскільки я дозволяю Господу бути моєю радістю. Радість не принесе мені того, що я бачу, тому що все це минуще. Тільки Господь не проходить, на Нього Одного можу покластися. Звичайно, якщо побачу щось прекрасне, це мене втішить, але через кілька хвилин я про нього забуду.
Я залежна від допомоги інших, але не дуже покладаюся на людей, тому що всі вони такі ж, як і я: вони непостійні, вони не можуть нічого гарантувати, і я не можу. Я намагаюся покладатися на Господа, бо Він завжди дає мені те, що мені потрібно, і Він завжди посилає мені того, хто мені потрібен, прямо в цю хвилину. Озираючись назад на своє життя, я бачу, що Він робив це все моє життя, і тому я не сумніваюся в Ньому.
Я хочу закінчити своє свідоцтво словами зі 121-го псалма: «Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога? Допомога моя від Господа, що створив небо й землю».
Носімо Ім’я Господа в наших серцях, як того бажає Богородиця, і нехай Він буде нашою допомогою та захистом.
Сімона, Словаччина
