Я народилась у Західній Словаччині другою у п’ятидітній сім’ї. Мама водила нас до костелу, але пам’ятаю, я туди радо не ходила, бо там все довго тривало, мене боліли ноги, коли треба було стояти і не можна було порухатись. Моя старша сестра теж не любила туди ходити, а одного разу на Великдень, коли ми молились біля Ісусового гробу, нам сказали поцілувати Його рани. Сестра навідріз відмовилась і заявила, що не хоче захворіти, а я повторила за нею, як папуга. У трьохлітньому віці зі мною стався у костелі перший приступ мігрені. Я перестала бачити і мене винесли надвір. Там мені «спльовували» з очей, бо деякі жінки були переконані, що маю «вроки». Це були окультні поганські практики, і так я вже в 3 роки опинилася в пастці езотерики, тобто на території злого. Приступи мігрені продовжувалися.
Ставши свідком частих нічних батьківських сварок, перелякана татовими гнівними словами та маминою заявою, що вона кинеться під машину, знову зазнала нападів мігрені, за якої переставала на деякий час бачити. Поступово моє серце закрилося, затверділо, бо відчувало себе покинутим, не любленим, самотнім.
Перше Святе Причастя і Миропомазання я ще мусила відбути, але потім усе скінчилося. У моєму серці не було нічого, через що б мене тягнуло до костелу.
Я поїхала вчитися далеко від моїх батьків, лише аби мати спокій. Тоді, у студентські роки, почувалася вільною, свобідною. Стала бунтаркою. Я була знайома з багатьма хлопцями, з багатьма зустрічалася, ходила туди-сюди, проте жодного не любила, лишень використовувала їх, і робила з кожним, що хотіла.
Пройшло кілька років. Одного дня я познайомилася з чоловіком, який усе в мені перевернув. Я закохалась у нього, в його добре серце, у його лагідність, ніжність. Ми побрались тільки у РАЦСі, нам було разом добре, ми розуміли один одного. Оскільки я жила і працювала на чужині, щоб не платити церковного податку, офіційно вийшла з Церкви. Не хотіла підтримувати чогось, що мене не цікавило і у що не вірила.
Я була керівником лабораторії, де працювала жінка з Хорватії, яка одного разу, так між іншим, сказала: «Знаєш про те, що в Боснії і Герцеговині вже багато років являється Богородиця?» Я стояла з відкритим ротом, як прикована, не вірячи цьому, але в серці відчуваючи великий страх. В один момент усвідомила всі погані речі, що я вчинила, і подумала: а що коли це правда, то що робитиму? Не може бути! То абсурд! За хвилю заспокоїлась і викинула все з голови.
Приступи мігрені не припинялися й повторювалися все частіше. Я ходила по лікарях, але ніхто не міг мені допомогти. І одного разу мені знайомий порадив лікаря-гомеопата – так продовжувалася моя дорога небезпечною територією. Оскільки мені нічого не допомагало, я пішла дальше і почала «лікуватися» в біоенергетички. Вона мала якісь дивні пристрої, якими міряла мої енергії і блокади, а «чудесними» краплями намагалася перемінити мої негативні енергії у позитивні. І ніколи при цьому не бракувало маятника. Згодом ми стали приятельками. Я також навчилася працювати з маятником, займалася йогою, робила акупунктуру, іноді рейки, і так усе глибше і глибше падала у безодню злого – в езотерику. Я не знала, що існують злі духи, як не знала нічого про милосердного, ласкавого Бога. Я тільки хотіла бути здоровою.
Між тим, мій чоловік змінив місце праці, став менеджером; ми незчулися, як у наше життя закрався якийсь неспокій. Чим більше я займалася езотерикою, тим більше часу мій чоловік приділяв своїй новій праці і замовникам. Ми не мали вже часу для себе, ані терпеливості і бажання щось пояснювати, відтак стали нервозними один до одного. Одного ранку чоловік заявив, що він уже не хоче і не може так жити далі, і хоч любить мене, однак нам треба розлучитись. Я не вірила цьому, почала труситися, була розбита. Ридала безперестанку 3 дні. Лежала в ліжку без сну, заплакана, покинута, коли раптом почула легкий ласкавий чоловічий голос: ДОВІРЯЙ МЕНІ! Я подумала: кому маю довіряти? Тоді відразу захотіла поїхати в Меджуґор’є. Але до кого звернутись? І де власне є те Меджуґор’є? Я зателефонувала до своєї племінниці, яка в своєму молодому віці була уже покинута чоловіком, мала великі проблеми і так, як і я, погрузла в езотериці. У травні 2005 року ми обидві поїхали до Меджуґор’я.
...Але ж ми маємо нашого Бога, Який сильніший і Який готовий нам допомогти, якщо Його про це попросимо…
Дуже цікавою була вечірня програма в костелі. Я почала помічати, як люди сповідаються, як приймають «облатку», які вони веселі й радісні. Усі в руках тримали вервиці, і це виглядало так нормально, ніби було найприроднішим у світі. Я питала сама себе: де я є, що це за світ? Відразу мені стало ясно, що Бог існує, а все, що я дотепер робила і про що думала, за чим гналася – це нуль, це блуд. І тут відчула бажання бути такою, як ці люди! Я плакала і плакала, сльози текли безперервно протягом усього часу в Меджуґор’ї, під час кожної Служби Божої. Два приятелі, які вже бували тут багато разів, умовили нас із племінницею йти з ними на Кріжевац уночі. Я відмовлялась, але вони наполягли. Коли ми накінець десь за 3 години дійшли до Хреста, я відчула невимовний спокій і щастя.
Я знала, що хочу жити з Богом, що потребую Його і прагну йти з Ним по життю і ніколи Його не втратити. Під час нічного явління на Подбрдо я пообіцяла Богородиці, що почну міняти своє життя. При цьому я відчувала мир, уперше у своєму житті – справді мир.
У день мого повернення з Меджуґор’я чоловік достатньо швидко повернувся з роботи. Він побачив мене повністю переміненою – спокійною і радісною. Почав про все мене розпитувати, а я розповідала; він слухав і роздумував про все. З того часу наше життя почалося знову.
Я вступила до Церкви в листопаді 2005-го і дала чоловікові 4 місяці на роздуми, чи погодиться він на церковний шлюб. Він, хоча ще невіруючий, погодився. 22 квітня 2006 року, в суботу перед святом Божого Милосердя, був наш великий день, а наша весільна подорож прямувала до Фатіми.
Я почала ходити на духовні реколекції, де дізналася, якими небезпечними є езотерика і окультизм для людини і її душі, і що цього всього ми маємо відректися.
Езотерикою і окультизмом ми зобов’язуємося злому, ходимо його територією і стаємо його боржниками. Коли хочемо повернути на вірну дорогу, на дорогу з Господом, злий почне від нас вимагати, бо ми йому винні. Він почне вимагати борг тим, що спричинятиме нам багато проблем: розбиватиме подружжя, призводитиме до нещастя цілі сім’ї, викликатиме хвороби і все те, що найгірше. Багато цих т. зв. езотеричних цілителів мають у кабінетах вивішені св. ікони, хрести, вервиці і тим дурять людей, представляючи, що це Боже. А ми, слабкі люди, на це налітаємо, і так потрапляємо в їх пастку. Кожен із цих цілителів працює зі злими духами, які мають завдання нас знищити і звести наші душі до погибелі. Але ж ми маємо нашого Бога, Який сильніший і Який готовий нам допомогти, якщо Його про це попросимо.
Дякую, Господи, за Твою любов і за нове життя з Тобою. І дякую Тобі за Твою і нашу Маму.
Довіряю Тобі, Господи!
