
Після кількох днів роздумів і молитви я розпочала піст у понеділок. Разом із постом пообіцяла Богородиці, що буду ходити щодня на Подбрдо. Протягом усіх п’яти днів посту я отримала великі благодаті, не відчувала жодних труднощів, а також відмовилася від кави, яку п'ю двічі на день. Я відчувала велику внутрішню силу, багато адорувала перед Пресвятими Дарами, молилася, читала Святе Письмо й щодня приймала Ісуса. На початку Великого посту я посповідалася і попросила у священника благословення.
У п'ятницю, останнього дня посту, пішов дуже сильний дощ. Вода лилася з пагорбів, і після спуску з Кріжевца я роздумувала, чи їхати мені на Подбрдо, чи відразу додому. Я була мокра, час також спливав, а дощ усе ще продовжував лити. Урешті-решт я вирішила їхати. Коли дійшла до Подбрдо, то побачила, що вода стікає з пагорба, як потік, але після хвилинних вагань вирішила продовжити шлях.
Коли я прийшла до першої Таємниці Радісного Розарію, відчула велику радість і не могла дочекатися, коли буду на місці об’явлення. Я нікого не зустріла дорогою і з нетерпінням чекала, щоб залишитися там наодинці з Дівою Марією. Підійшовши до місця об’явлення, здалеку побачила, що там стоїть жінка. Вона була близько до статуї Богородиці й молилася вголос. Я відчувала розчарування, сум і трохи роздратування через те, що не буду там наодинці. Підійшовши до жінки, відчула, що вона хоче поговорити, адже дивиться на мене. Тому я опустила очі, бо не хотіла ні з ким говорити. Але жінка таки підійшла до мене й почала питати, чи є на тому місці ще щось, крім цієї статуї, як повернутися, чи є інший шлях... і так далі. Я відповіла їй, але намагалася швидко закінчити розмову, бо хотіла просто помолитися і ні з ким не розмовляти. Але вона все питала: «Ти повертаєшся назад у село?» Я сказала, що так, і вона запитала мене, чи може вона піти зі мною, тому що не хоче йти сама. Уже в думках я була трохи зла і казала собі, що мій вихід був зовсім не таким, яким я собі уявляла... тільки я і Діва Марія. Незважаючи на всі ці почуття та думки, я погодилася, але попросила її дати мені хвилинку помолитися.
Я стала на коліна й хотіла почати молитися, але не могла вимовити ні слова. Я нічого не розуміла. Просто дивилася на статую і не могла нічого сказати. Тоді почула у своєму серці: «Один акт любові до ближнього – це більше, ніж багато слів і молитов». Я зрозуміла, підвелася в смиренні й пішла з жінкою, яка мене чекала. Дорогою ми розмовляли, вона розповіла, що вперше в Меджуґор’ї, це була дуже приємна розмова, і спуск з гори пройшов швидко. Укінці жінка подякувала мені, вона була дуже щаслива, що здійснила підйом і спуск, та розповіла, що перед моїм приїздом вона молилася біля статуї Діви Марії, щоб їй хтось був посланий, тому що вона не хотіла спускатися одна, і саме тоді прийшла я. Ми обмінялися номерами телефонів, і коли я повернулася додому, то знайшла повідомлення від неї: «Дякую тобі за твій досвід у Меджуґор’ї. Твоя присутність на горі Подбрдо дала мені відповідь, за якою я сюди приїхала, що я ніколи не буду самотньою і що Богородиця завжди почує мої молитви. Дякую тобі, моя подруго».
Богородице Діво, я хочу подякувати Тобі за те, що Ти приготувала моє серце постом, щоб прийняти й зрозуміти, що вчинки любові до ближнього та служіння є дуже важливими на шляху навернення, духовного зростання і зцілення серця.