Препп. Симеона Дивногорця, Микити Переяслав.
Апостол
Діян. 17, 1-15
1. Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. 2. За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, 3. вияснюючи і доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей власне є Христос, – той Ісус, якого я вам звіщаю. 4. І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, – а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало. 5. Але заздрісні юдеї назбирали з майдану якихось негідників, збили докупи натовп і заходилися підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу. 6. А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: «Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди. 7. Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус.» 8. Так збунтували народ та начальників, які це слухали. 9. Взявши ж від Ясона й інших запоруку, вони їх відпустили. 10. Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, а ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв. 11. Ці були благородніші від солунян: вони прийняли слово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є. 12. Багато ж із них увірували, – і жінок поважних грецьких та й чоловіків чимало. 13. Якже довідались юдеї із Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати і бунтувати народ. 14. Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зостались там. 15. Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього якнайшвидше.
Євангеліє
Йо. 11,47-57
47. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48. Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49. Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51. Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити. 54. Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. 55. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56. Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?» 57. Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
