† Рівноапп. Костянтина і Олени
Апостол
Діян. 15, 5-34
5. Та деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея. 6. От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу. 7. По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували. 8. І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам, 9. і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні. 10. Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? 11. А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті.» 12. Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами. 13. А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: «Мужі брати, вислухайте мене! 14. Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени його. 15. З тим згоджуються і слова пророків, як написано: 16. А після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; я його руїну відбудую і знов його поставлю, 17. щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім'я моє, – каже Господь, що чинить це, 18. йому відоме споконвіку. 19. Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20. але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови. 21. Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.» 22. Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами. 23. Вони написали і доручили через них ось що: «Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт! 24. Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі, 25. то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, 26. людьми, що душі свої віддали за ім'я Господа нашого Ісуса Христа. 27. Отож, ми вислали вам Юду й Силу, і вони усно викладуть те саме. 28. Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного: 29. стримуватися від ідоложертвенного м'яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові.» 30. Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31. а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою. 32. Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом. 33. По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали. 34. Сила задумав зостатися там.
Євангеліє
Йо. 10, 17-28
17. За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.» 19. Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів. 20. Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?» 21. Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?» 22. Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була. 23. Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком. 24. Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!» 25. Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім'я Отця мого, – вони свідчать за мене. 26. Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець. 27. Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, 28. і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
Апостол
Діян. 16, 1-5; 12-20.
1. І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека. 2. Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії. 3. Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек. 4. Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі. 5. Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.12. звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті. 13. Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися. 14. А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. 15. Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас. 16. Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. 19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20. Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
Євангеліє
Йо. 10, 1-9.
1. «Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник! 2. Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар. 3. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх. 4. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5. Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» 6. Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм. 7. Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. 8. Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9. Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько!
