Літургійні читання на середу ХХVIІ звичайного тижня, рік ІІ (РКЦ)

Брати! По чотирнадцяти роках, я знову прибув з Варнавою в Єрусалим, взявши із собою Тита. Пішов, як мені було об’явлено, і там виклав їм Євангеліє, яке проповідую язичникам, а видатним – окремо, чи часом не даремно я працюю або працював. Навпаки, побачивши, що мені довірено Євангеліє між язичниками, як і Петрові між обрізаними, – адже Той, хто допоміг Петрові бути апостолом між обрізаними, допоміг і мені між язичниками, – та визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, котрі вважаються стовпами, подали мені й Варнаві, на знак єдності, руки, щоб ми йшли до язичників, а вони – до обрізаних, аби тільки ми пам’ятали про вбогих, що, власне, я і намагався робити. Коли ж Кифа прийшов до Антіохії, я особисто виступив проти нього, бо він заслуговував на докір. Ще до того, як деякі прийшли від Якова, він їв разом з язичниками. А коли ті надійшли, він став сторонитися і відмежовуватися, боячись обрізаних. Лицемірили з ним й інші юдеї, так що й Варнава приєднався до їхнього лицемірства. Але коли я побачив, що вони не послідовні щодо істини Євангелія, то я прилюдно сказав Кифі: «Якщо ти, юдей, живеш як язичник, а не як юдей, то чому змушуєш язичників жити по-юдейському?»

Слово Боже