Пам’ятаю, як я навернувся, а я довго мучився з цим. У шкільні роки багато роздумував: якщо нема Бога, все – не має змісту. Вся несправедливість залишається безкарною, всі питання – без відповіді, вся спрага – невтамована, життя тоді – один великий обман. І часто думав про те, що якщо Бог насправді б існував – як би все було по-іншому! Кожне добро було б винагороджено… Якщо би Бог існував, Він знав би відповіді на всі мої питання і т. п. І я бачив, як би це було супер! То був час комунізму. Довго мене мучили ці роздуми… А потім я зустрів одного священика, який справив на мене глибоке враження, його автентичні слова пробудили в мені надію, і я почав сильно шукати Бога. І в молитві, і в нашій молитовній групі для молодих у Посушші, звідки я родом, в один момент я пережив таке внутрішнє просвітлення, таку ясність – і сказав собі: «Цього, Івана, ти не смієш ніколи забути!» Що б не сталося, знав, що більше ніколи не буду сумніватися! Це було таким святим і так багато значило для мене. І це тримає все моє життя. Ця Божа любов, що тоді доторкнулася до мене, до цих пір мене тримає, вона завжди мене провадить.
Це великий гріх – забути про Божу любов. А пам’ять про Божу любов нас потужно рухає вперед, і це величезна ласка. З неї походить усе. Це те, що керувало й керує всіма святими – ніколи не можуть забути Божих добродійств. Ніколи не можуть забути прощення Божого. І постійно до неї повертаються.
Кажуть, святий Ігнатій молився ночами й бив себе в груди зі словами: «Боже! Який Ти добрий, Ти любиш і такого грішника, як я!» Із цього усвідомлення витікала вся його енергія.
Наскільки можемо ми, священики, у всіх, навіть найбезнадійніших обставинах, бути щасливими, що можемо повертати цю любов! Який маємо привілей ми як священики – у нас є шанс повністю присвятити себе любові! Бог саме до цього нас закликає. Бог мене вибрав саме для цього – воістину засвідчити цю любов, безперестанно вдивлятися в неї і її повертати. Хотів би, щоб ми глибоко запам’ятали це. І нехай це буде й нашою молитвою. Попросимо Бога про цю милість: глибоко бачити цю любов. Навіть якби я був єдиним на цьому світі, хочу її відчувати, про неї пам’ятати, її шукати.
Я чув, що Папа Франциск кожного ранку задає собі питання: що я досі зробив для Христа? Що роблю зараз? І що я б міг від цієї хвилини робити для Христа? У світлі того, що Ісус зробив для мене. Дивлюся на милосердного Ісуса, Який простив мені гріхи, дивлюся на прощення, на те, що Він зробив для мене і питаю: «Як мені повернути цю любов?»
Молитва:
Господи добрий, хочу на моє життя подивитися Твоїми очима, побачити його в правді, в істині. Зішли Свого Духа, аби просвітив мене, що є істинна міра праведності, істинна міра любові, істинна міра священичого служіння Тобі. Щоб я не здивувався, коли прийду на Небо. Хочу пізнати це тут і тепер. Що може завадити мені знайти, що воістину я повинен робити?
Ось я, Господи, хочу пройти через своє життя – від самого дитинства до мого покликання, мого служіння. І ніяку частину життя не хочу відділяти, хочу, щоб усе було в Твоєму розпорядженні. Пройди через роки мого життя. Багатьом я служив, Господи, і багатьом своїм ідолам теж. І часто рішення в моєму житті неусвідомлені, ніби я не був присутнім у них. Рідко використовую відважно свою свободу для того, щоб служити найважливішому, тому, що найглибше наповнює моє серце, що робить мене щасливим найбільше. Скільки годин і днів, Господи, я вклав у безділля, скільки віднині хочу віддати тому, аби ревно повертати Тобі любов.
Що я воістину роблю для Тебе, ради Тебе? Не знаю, скільки ще даровано мені часу і як його прожити, а міг би й так, щоб усім своїм єством повертати Тобі любов. Хочу бачити, Господи, які стоять переді мною можливості для цього. Що я би міг робити для Тебе? Пізніше буду молитися за ласку, щоб міг би це зробити, а зараз прошу Тебе: покажи мені це, Господи. Де Ти приходиш у моє життя і кличеш мене?
Добрий Господи, вилий на мене Свою милість, щоби міг відчувати і за щораз по-новому відкривати Твою любов. Нехай буде це моєю місією, тим, чого ніколи не залишу в своєму житті. Даруй, Господи, щоб я повністю повірив тому, що я люблений і хай шукаю, пам’ятаю цю любов, ношу її в своєму серці. Хай буду здатен повертати цю любов. Іноді зустрічаю перепони в моєму житті. Може, боюся змінити своє життя. Але, знаю, не буду щасливим у житті доти, доки всім своїм єством не поверну цієї любові. Нехай ця любов керує мною. Хочу бути священиком, який проповідує Твою любов. Священиком твоєї любові. Так це мені необхідно. Так цього бажаю, і по-іншому бути просто не може. Амінь.
Роздуми: отець Іван Мандурич SJ, 20-й міжнародний семінар для священиків у Меджуґор’є, 2015 р.
