КОРОТКИЙ ОГЛЯД ОБ’ЯВЛЕНЬ БОГОРОДИЦІ В МЕДЖУҐОР’Ї
У Меджуґор’ї (Читлук, Боснія і Герцоговина) уже більше 30-ти років шестеро молодих людей, що цілком заслуговують на довіру, свідчать під присягою, що з 24 червня 1981 року і до сьогодні майже щоденно їм являється Пречиста Діва Марія, або, як лагідно називають Її місцеві жителі, Ґоспа.
Перший день
Увечері 24 червня 1981 року, приблизно о вісімнадцятій годині, шестеро дітей: Іванка Іванкович, Іван Іванкович, Віцка Іванкович, Мiр’яна Драгилевич, Іван Драгилевич і Мілка Павлович – побачили в місцині, яку називають Подбрдо (гора Црнiцa), неймовірно красиву молоду Жінку з Немовлям на руках. Цього разу Вона нічого їм не сказала, лиш подала рукою знак наблизитися. Проте здивування і страх завадили дітям підійти ближче, хоча вони відразу ж подумали, що бачать Ґоспу.
Другий день
Наступного дня, 25 червня 1981 року, діти знову прийшли на попереднє місце в надії побачити Богородицю. Несподівано спалахнуло світло, і в його сяйві вони побачили Ґоспу, але без Немовляти. Богородиця була несказанно красива й радісно усміхалася їм. Як і напередодні, Вона закликала дітей рукою, і ті, насмілившись, підійшли ближче, вклякнули й почали молитися «Отче наш», «Радуйся, Маріє», «Слава Отцю». Богородиця молилася разом із ними, хоча не промовляла молитви «Радуйся, Маріє». Після молитви Пресвята Богородиця заговорила з дітьми. Іванка запитала Її про свою матір, котра померла за два місяці до цього. Мiр’яна попросила Богородицю дати знак, який запевнив би всіх, що діти не брехуни й не божевільні, адже дехто вже встиг їх у цьому звинуватити. Прощаючись, Богородиця мовила до них: «З Богом, ангели Мої!» Та спершу діти запитали Її, чи не хоче Вона завтра знову прийти до них, на що Богородиця ствердно кивнула головою. Зустрічі з Богородицею, за свідченням візіонерів, неможливо виразити словами.
Цього дня Іван Іванкович і Мілка Павлович не пішли на гору Об’явлень. Замість них були Марія Павлович та Яків Чоло. Відтоді, як стверджують самі візіонери, Богородиця систематично являється тим із них, хто бачив Її другого дня. А Мілка Павлович та Іван Іванкович ніколи більше не бачили Богородиці, незважаючи на те, що дуже прагнули цього й не раз приєднувалися до решти дітей.
Третій день
26 червня 1981 року діти ледве дочекалися приходу години (приблизно 18-ої), в яку Богородиця явилася їм напередодні, і знову пішли на попереднє місце. Їх переповнювала величезна радість, однак не без відтінку страху, адже вони не знали, до чого це все приведе. А втім, діти відчували якусь внутрішню силу, що так і підштовхувала їх назустріч Богородиці.
Несподівано, коли вони були ще в дорозі, тричі спалахнуло світло. Для дітей і тих, хто йшов услід за ними, це було знаком, що вказував на присутність Богородиці. Цього разу явління тривало довше, ніж у попередні два дні. Раптово Богородиця щезла, та коли діти почали молитися, знову з’явилася. Вона весело усміхалася, була радісною і неймовірно красивою.
Ще коли діти виходили з дому, одна стара жінка порадила чоловікові, що подався вслід за ними, захопити свячену воду, щоб діти окропили нею видіння на випадок захисту від сатани. Віцка взяла воду і бризнула нею зі словами: «Якщо Ти справді Ґоспа, залишся з нами, якщо ні – то йди від нас!», – на що Богородиця тільки усміхнулася і залишилася з дітьми. Тоді Мiр’яна запитала: «Як Тебе звати?» – і Богородиця відповіла: «Я – Благословенна Діва Марія».
Того ж дня, коли діти сходили з Подбрдо, Богородиця явилася ще раз, проте лише Марії. Вона сказала: «Мир, мир, мир і тільки мир!» За Богородицею Марія побачила хрест. Потім, плачучи, Богородиця двічі повторила: «Мир повинен завладнути між людиною і Богом і між самими людьми!»
Четвертий день
27 червня 1981 року Богородиця явилася дітям тричі. Цього разу діти ставили різні питання, а Богородиця відповідала на них. Священикам Вона сказала: «Нехай священики твердо вірять і захищають віру народу!» І знову Мір’яна та Яків просили Її про знак, тому що деякі вже почали звинувачувати їх не тільки у брехні, але й у вживанні наркотиків. На це Богородиця відповіла: «Нічого не бійтесь!» Прощаючись, діти запитали, чи не хоче Вона знову прийти, і Богородиця ствердно кивнула головою. Під час сходження з гори Подбрдо Діва Марія явилася ще раз і попрощалася з дітьми словами: «Бог із вами, мої ангели! Ідіть у мирі!»
П’ятий день
28 червня 1981 року з самого ранку велика кількість людей з усієї околиці почала збиратися на горі. До полудня їх було близько 15 тисяч. Того дня настоятель парафії о. Йозо Зовко розпитував дітей про все, що вони бачили за останні дні.
У звичний час Богородиця знову явилася. Діти молилися разом із Нею, а потім знову ставили питання. Віцка, наприклад, запитала: «Ґоспо моя, чого Ти хочеш від нас?» і ще: «Ґоспо моя, чого Ти чекаєш від наших священиків?» Богородиця відповіла: «Нехай народ молиться і твердо вірить!» А священикам наказала твердо вірити і допомагати в цьому іншим.
Цього дня Богородиця приходила і відходила декілька разів; під час однієї з цих з’яв діти запитали, чому Вона не являється в парафіяльній церкві, де всі могли б Її побачити, і Вона відповіла: «Блаженні, які не бачили, але увірували!»
Незважаючи на те, що день був спекотним і люди тіснили їх зусібіч, ставлячи багато питань, діти почувалися немовби у раю.
Шостий день
29 червня 1981 року дітей відвезли в Мостар на медичне обстеження, де їх визнали здоровими. Головний лікар оголосив: «Божевільні не діти, а ті, хто їх сюди привіз!»
На горі Об’явлень цього дня зібралося народу більше, ніж будь-коли раніше. Ледве діти прийшли на звичне місце й почали молитися, явилася Богородиця. Цього разу Вона закликала до віри весь світ: «Нехай люди твердо вірять і нічого не бояться!»
Лікарка, яка супроводжувала дітей і спостерігала за ними під час цього явління, захотіла торкнутися Божої Матері, й коли діти піднесли її руку до плеча Богородиці, відчула, як крізь неї пробігло якесь тремтіння. І вона, агностик за переконанням, визнала пізніше: «Тут відбувається щось дивне!»
Цього ж дня Богородиця в чудесний спосіб зцілила одну дитину – Даніеля Шитку. Батьки принесли його, щоб молитися за його зцілення, і Богородиця пообіцяла їм це, але за умови, що батьки молитимуться і поститимуть із твердою вірою, після чого хлопчик був зцілений.
Сьомий день
30 червня 1981 року дві жінки вирішили відвезти візіонерів якнайдалі від Подбрдо, аби утримувати їх там, доки не сплине час явління. Вони запросила дітей покататися на машині й тому у звичний час візіонери були далеко від місця об’явлень. Однак якийсь внутрішній голос підказував їм попросити зупинити машину. Коли це було зроблено, вони вийшли із неї і помолилися. Раптом зі сторони гори Подбрдо, до якої було більш як кілометр відстані, з’явилася Богородиця. Вона помолилася разом із ними сім разів «Отче наш», сім разів «Радуйся, Маріє» і «Слава Отцю».
Таким чином, хитрість жінкам не вдалася. Незабаром після цього поліція заборонила і дітям, і всьому народові підніматися на Подбрдо.
Явління тривають
Богородиця не переставала являтися і після заборони підніматися на гору, але вже в якому-небудь затишному місці – або в них удома, або десь у полі. Діти перестали боятись і з дедалі більшою довірою розмовляли з Богородицею; вони з радістю слухали Її поради, настанови та послання. Так тривало до 15 січня 1982 року.
Протягом усього цього часу настоятель парафії закликав паломників молитися на вервиці (Розарій) і до участі у Євхаристії. Діти теж приходили до церкви і навіть інколи вели молитву Розарію. Богородиця і тут декілька разів являлася їм. Якось під час читання Розарію о. Йозо Зовко несподівано перервав молитву і з непідробленою щирістю заспівав: «Ти прекрасна, прекрасна, Діво Маріє». Усі присутні помітили, що з ним відбувається щось незвичайне. Пізніше о. Йозо зізнався, що бачив Богородицю. І якщо до цього моменту він не просто сумнівався, а був противником будь-яких розмов про явління, то відтепер сам став їх захисником. Опісля в суді, а потім і у в'язниці він не переставав свідчити про них.
Настав небезпечний час, який приніс нові труднощі, тому з 15 червня 1982 року з дозволу парафіяльного священика і за згодою Богородиці їхні зустрічі стали проходити в невеличкому приміщенні парафіяльної церкви. Із квітня 1985 року на бажання єпархіального єпископа діти повинні були покинути церкву, й відтоді явління перемістилися до маленької кімнатки парафіяльного дому.
За весь цей час, від початку явлінь і до сьогодні, було тільки 5 днів, коли ніхто з дітей не бачив Богородиці.
Не завжди явління ставалися в одному й тому ж місці, не завжди для всіх дітей відразу, не завжди одній і тій же групі дітей. Ніколи вони не відбувалися протягом чітко окресленого часу — іноді явління тривало тільки дві хвилини, іноді впродовж цілої години. Богородиця не завжди приходила до дітей, коли вони цього хотіли або чекали. Були дні, коли Богородиця не являлася зовсім. Іноді Богородиця приходила не тоді, коли діти молилися й чекали, а пізніше, несподівано, нічого не сказавши заздалегідь. Комусь вона являлася, а комусь ні. Якщо Богородиця наперед не призначала часу Свого приходу, ніхто не міг передбачити, чи це станеться, а якщо станеться, то коли. Не завжди Богородиця відкривалася лише візіонерам — траплялося, що бачити Її могли й інші люди. Вона відкривалася людям, різним за віком, національністю, соціальним статусом. Усе це свідчить про те, що явління не залежать ані від людського рішення, ані від часу й місця, ані від бажання й молитов візіонерів і народу, але тільки від волі Тієї, Яка являється.
