Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми виходимо на зв’язок через інтернет, і я щиро радий усіх вас вітати! Почнімо нашу зустріч зі знаку хреста. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Господь нехай буде з усіма нами!
Зараз практично весь світ охоплений пандемією. Це час страждань, зміни способу життя, звичок, але обов’язково потрібно знайти в тому, що відбувається щось хороше. Дуже важливо позитивно мислити, шукати й бачити позитивне, незважаючи на те що кожен день ми чуємо погані новини про хвороби, смерті та нещасні випадки. Не усвідомлюючи цього, ми занурюємося в негатив і морок, у той час як наше завдання полягає в тому, щоб у навколишньому світі зуміти розгледіти й позитив – і в нас, і навколо нас.
Будь-яке нещастя й страждання може бути нам на благо. Неспроста кажуть: думай не про те, за що дано страждання або хвороба, а про те, куди ці страждання або хвороба ведуть тебе. Або ще краще – до Кого ведуть? Чи помічаєш ти в тому, що відбувається Того, Хто тримає все у Своїй руці? Того, Хто є Владикою історії, Владикою природних і духовних сил та законів. Ми покликані розрізняти невидиму руку, яка супроводжує кожен наш крок, і не поставити під сумнів Того, Хто, як каже псалом, є ніжністю й милосердям, усупереч усьому досвіду страждання та болю. Він навіть Самого Себе не пощадив, не позбавив від мучеництва, щоб явити нам Свою любов.
Ми можемо поділитися з іншими тільки тим, що носимо в серці, і зміст нашого серця визначає наше життя. Ми носимо його в собі. Це те життя, яке ми ввібрали в ранньому дитинстві й несемо з собою досі. Якщо в дитинстві тебе недостатньо любили, якщо ти піддавався жорстокому поводженню й не відчував себе в безпеці, якщо ти хворів або тебе залишали одного, то твоє сприйняття життя безрадісне й похмуре, і твоя реальність – його відображення.
Ти носиш у собі ці образи, і як наслідок твоє життя теж безрадісне. Якщо ти носиш в собі травмуючі образи, життя буде заподіювати тобі біль. Необхідно відмовитися, звільнитися від таких образів і спробувати заповнити уяву добрими образами та прагненнями, наповненими ніжністю, теплом, довірою й позитивом. Тоді вони матеріалізуються і в зовнішньому житті. Якщо ж твоє дитинство проходило під прихистком материнської та батьківської любові, якщо в ньому не було надмірних стресів і потрясінь, якщо в тебе росла довіра й твоя уява була наповнена прекрасними образами природи, сімейної атмосфери та краси спілкування з людьми, то твій розум буде наповнений добрими образами, і вони реалізуються зовні.
У житті неминучі стреси та негативні враження, які потрібно виправляти й перетворювати на позитивні бажання й прагнення. Твоє життя залежить, зокрема, від масштабу й сили твоїх прагнень, тому що ти знаходишся в процесі розвитку, ти – незакінчений проект. Ти набагато більше, ніж ти є. Ти подібний до зерна пшениці, яке, якщо проросте, стане новою рослиною й принесе два десятка нових зерен пшениці. Ти подібний до жолудя, із якого може вирости дуб висотою в десять, двадцять чи тридцять метрів.
Твої образи й думки – це проекти, над якими мимоволі працює все твоє єство. Якщо ти носиш у голові позитивні образи, твій розум інтегрує, збирає докупи всі твої здібності, щоб реалізувати їх. Негативні образи, своєю чергою, негативно позначаться на твоєму житті. У цьому й полягає різниця між підприємцем-творцем, який готовий активно діяти, і людиною, яка зломлена, яка ні в що не вірить, занурена в жаль і переживає невдачі.
Віра – це ти. Вона реалізує й підсилює в тобі те, що ти пропонуєш їй як матеріал. Наповни сьогодні свою уяву позитивними, ясними та конструктивними думками.
Дуже важливо докладати до цього зусиль і жити у вдячності. Марія з Назарету – приклад подяки й прославлення Бога. Вона прожила життя, сповнене болю, переслідувань і неприйняття, але при цьому вигукувала: «Величає душа моя Господа», – тому що всю Себе віддала Йому. Моменти болю й скорботи Вона проживала, віддаючи Себе Господу, довіряючи Йому, знаючи, що Господь усе обертає на благо, навіть коли здається, що все вийшло з-під Його контролю.
Якщо ми подивимося на минулі роки об’явлень Цариці Миру та Її послання, то побачимо, скільки разів Діва Марія говорить про вдячність. Кожне Її послання закінчується так: «Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».
Згадаймо деякі слова подяки, якими Вона звертається до нас з самого Серця: «Сьогодні Я радію й дякую вам за молитви. Нехай цей тиждень стане для вас подякою за всі благодаті, які послав вам Бог!»
«Сьогодні Я дякую вам за кожен раз, коли ви відкриваєте своє серце, і за всі молитви! Я хочу подякувати всім, хто слухав Мої послання. Дякую вам за любов до Мене, яку ви виявляєте».
«І сьогодні Я дякую вам за все, що ви зробили в ці дні для Мене! Особливо, дорогі діти, Я дякую вам в ім’я Ісуса за жертви, які ви принесли за минулий тиждень».
«Дорогі діти, ви забуваєте, що Я прошу вас про жертви, які допоможуть вигнати сатану».
«Моліться, щоб ваше життя було радісною подякою, яка випливає з вашого серця, як ріка радості».
«Дітоньки, дякуйте невпинно за все, чим володієте, за кожен найменший дар, який Бог дарував вам, щоб радісне благословення завжди сходило від Бога на вас».
«Дякуйте Богові, тому що все є даром Божим для вас. Так ви зможете в житті дякувати за все й відкривати Бога у всьому ».
«Нехай кожен день буде сповнений вдячною молитвою Богові за життя й за все, що ви маєте».
Найгірша й найнебезпечніша з людських вад – невдячність. Бути вдячним означає бути відкритим до нових можливостей у житті. Ти не сам собі дарував життя. Усе, що ти маєш, подаровано тобі зверху. Кожна мить твого дня, кожен новий тиждень, місяць і роки твого життя – це дар згори. Ти не докладав зусиль, щоб у тебе були батьки, навколишня природа, власне тіло. Усе це ти отримав. Дякував ти коли-небудь Богові, що Він усе це тобі дарував і ввів тебе в життя?
Вдячна та людина, яка змогла побачити, що її дні та життя залежать від Бога. Вдячний той, хто переконався, що людина живе більше тим, що отримує, ніж тим, що створює. Людина, по суті, живе настільки, наскільки вона вдячна.
Невдячний вважає, що все, що він має – будинок, у якому живе, батьки, школа, повітря, яким дихає, твори мистецтва, якими милується, – усе належить йому, і він нікому за це не зобов’язаний. Невдячний не потребує нікого, інші люди потрібні йому тільки для того, щоб підпорядкувати їх собі й використовувати у своїх інтересах. Тому невдячна людина – експлуататор, злодій, а то й убивця. Вона живе егоїстично, експлуатуючи чуже. Отримавши від Бога й від людей, розпоряджається їх дарами, ніби вони – її власність. Вона живе за рахунок людей, а поводиться так, ніби це люди живуть за її рахунок.
Людина – не самодостатня істота. Вона харчується зовнішніми ресурсами – повітрям, яким дихає, водою, яку п’є, їжею, яку їсть, роботою, яку виконує. Вона постійно звернена до зовнішнього, повністю залежить від зовнішнього середовища; вона не в змозі жити без повітря, якого не виробляє, води, якої не створює, їжі, заради якої повинна працювати, людей, які допомагають їй стати тим, ким вона стала.
Нам це здається очевидним. Ми не замислюємося про це. Лише в надзвичайних життєвих ситуаціях ми усвідомлюємо, наскільки важливо те, від чого ми постійно залежимо. Коли забруднюється повітря, коли ми залишаємося без води або з’їмо щось зіпсоване, коли нас хтось образить – тільки в цих крайніх, екстремальних ситуаціях ми помічаємо, наскільки важливо те, про що ми переважно навіть не замислюємося.
А що як і з Богом так само? Що як Бог – необхідна умова нашого життя та існування?
Віруюча людина – людина вдячна, яка бачить і розуміє, що Бог – необхідна умова того, що ми взагалі живемо. Це Той, Хто тримає у Своїх руках кожен наш крок й усю історію людства.
Вдячна людина – людина, що бачить. Вона бачить світ і речі такими, якими вони є. Вдячна людина – та, хто постійно вчиться, усе помічає і вміє дивуватися. Вдячні люди – люди великого серця, смиренні й мужні. Вони вміють миритися, просити вибачення, уміють розуміти, дивитися на світ світлим поглядом, здатні запалювати світло там, де темрява. Вони здатні зупиняти війни.
Ісус для нас – зразок вдячної людини. Коли Вероніка простягла Йому хустку, щоб Він витер Своє спітніле й закривавлене обличчя, Він із вдячністю повернув їй Свій образ та прославив її. Тисячоліттями її згадують як жінку, яка допомогла Ісусові. Тільки вдячні знаходять славу. Невдячні залишаються в соромі, на самоті, вони вже мертві. Вдячні вміють віддавати, тому що їм завжди є що дати.
Хочу навести приклад: 90-річному дідусю, котрий переніс в Італії коронавірус, вручили рахунок за використання апарату ШВЛ на 500 євро в день. Він задумався, і лікар співчутливо запитав, чи зможе він оплатити суму рахунку. У відповідь дідусь поділився усвідомленням, що раптом спіткало його: ось уже 90 років він безкоштовно дихає повітрям і ніколи не замислювався про те, що це дар, за який він ще жодного разу не платив. Поки ми не втратимо чогось цінного, ми найчастіше навіть не помічаємо цього чогось. Поки в нас щось не заболить, ми не усвідомлюємо й не думаємо про існування внутрішніх органів. Ми не турбуємося про здоров’я, поки не з’явиться біль.
Мати можливість дихати без апарату, їсти своїми зубами, а не через зонд, вийти на прогулянку, коли захочеш, отримувати задоволення від сонця, повітря, моря, квітів, радіти щебетанню птахів, літу й зимі, дощу й вітрові – усе це дар. Скільки прекрасного оточує нас кожен день, накриває з головою, а ми цього навіть не помічаємо.
Ми можемо проклинати ситуацію, у якій опинилися, скаржитися, не погоджуватися з рішеннями органів влади, які виконують свою роботу, але це не допоможе змінити ситуації. А ось її прийняття може нас чогось навчити. Можна почати звертати увагу на красу життя. Відкривати, як ми насправді щасливі. Щастя не залежить від зовнішніх обставин, пенсійних накопичень і коштів у банку. Щастя – це стан розуму.
Якщо сприймати життя з точки зору вічності, то все – дар. Уміння ходити – дар. Свобода пересування – дар. Дар – мати питну воду і свіже повітря, дар – люди, яких ми зустрічаємо: міністр і поліцейський, пекар і лікар, і сміттяр.
Дар – свобода віросповідання й совісті, свобода слова, мир у своїй країні, можливість піти до церкви, брати участь у св. Месі, посповідатися.
Дар – Папа, єпископ, священник, ченці. Лише залишившись без них, ми помічаємо, що були ними обдаровані. Завдяки існуванню смерті ми можемо усвідомити, що й життя – це дар. Завжди, коли нам щось дарували в дитинстві, нас запитували: «Що треба сказати?»
Мені шкода тих, хто живе без Бога. Їм немає кому подякувати за те хороше, що вони переживають. Із серця, переповненого вдячністю, ллється молитва. Подячна молитва – це переживання тих дарів, якими ми обсипані. Можна бути щасливим і в карантині, і в ізоляції, і на лікарняному ліжку. Можна бути повним подяки, молитися всюди, на кожному місці, удома, у сім’ї. Сім’я – це мала Церква.
У Страсний тиждень ми могли із вдячністю пройти всі етапи Христової Пасхи, Його Хресної дороги, пережити досвід богопокинутості, відчути тягар гріха, космічну самотність, ніч душі, зневагу невдячних, Голгофу і смерть.
Великдень, Христове Воскресіння – це дар вірності та постійності серед нещасть життя. Ісус – запорука Воскресіння. Дякуємо Тобі, Ісусе. Промовмо це.
Хочу розповісти вам про одне дослідження. Кілька сотень людей розділили на три різні групи.
Група 1 вела щоденник усього, що відбувалося з ними за день, – як хорошого, так і поганого.
Група 2 вела щоденник усіх неприємних і негативних дослідів дня (чи не спокуса це для всіх нас – на завершення дня зосередитися на всьому поганому, що з нами сталося?).
Групі 3 сказали, щоб вони щодня складали список того, за що вони вдячні, тобто вели щоденник подяки. Результати виявилися вражаючими.
За результатами експерименту, група подяки – група 3 – перебувала в помітно кращому фізичному, психічному й духовному стані. Фізично учасники були більш активні, мали менше негативних фізичних симптомів і краще спали. Психічно вони проявляли більше зібраності, ентузіазму, рішучості та енергії, мали більш низький рівень депресії й стресу та більш високий рівень оптимізму й задоволеності життям, не заперечуючи при цьому негативних аспектів свого життя. Духовно – з більшою готовністю допомагали іншим, менше заздрили, були налаштовані менш матеріалістично, частіше були присутні на релігійних службах та були більше включені в церковне життя. Так що немає сумнівів, що бути вдячними – корисно!
Духовні аспекти подяки
Подяка – невід’ємна частина християнського життя. Можна стверджувати, що невдячна людина не є християнином.
У Першому посланні до Солунян (5:16-18) ми читаємо, що подяка – справа, якої християнин ніколи не повинен залишати: «Завжди радійте! Моліться без перерви! За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі».
Подібне говориться і в Посланні до Колосян (3:15-17): «І нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні. Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні. І все, що б ви тільки говорили й робили, – все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього». Подяка – це база для сприйняття всього й основна справа християнина. У Новому Завіті навіть сказано, що ті, хто не дякує, не врятовані.
Невдячні – ахарістої – відкинуті (2 Тим. 3: 2): «Бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні…», тоді як харістої дякують і врятовані (Кол. 3:15): «І нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні».
Слова, що передують другій євхаристійній молитві Меси, мають глибокий богословський зміст: «Воістину, достойне це і праведне, слушне та спасенне, щоб ми завжди та всюди складали подяку Тобі, святий Отче..»
Ми, християни, не просто дякуємо Богові, тому що так повинно бути, але й тому що це – наше спасіння. Вдумайтеся, наскільки це дивно: наше спасіння – у тому, щоб дякувати!
Дякувати – значить бути християнином і бути спасенним. Згадаймо притчу про десятьох прокажених (Лк. 17: 11-19):
«Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталося, як вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де дев’ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе».
Цей євангельський уривок часто тлумачать неповно. Думаю, ми втрачаємо його силу й глибину. Ісус зцілює десять прокажених, але тільки один із них повертається та дякує. Ми можемо подумати: «Дуже погано, що тільки одному з них вистачило пристойності, щоб прийти й подякувати». Повернувшись, він не простягає Ісусові руку на знак подяки. Замість цього він падає ниць до ніг, дякуючи Богові. За часів Старого Завіту народ падав ниць, обличчям на землю, під час теофанії, коли являвся Бог. Цей прокажений зрозумів не тільки те, що зцілився, але й що зробив це Бог. Він упав обличчям на землю до ніг Ісуса, дякував і прославляв Бога. Тоді Ісус вимовляє слова порятунку: «Іди: віра твоя спасла тебе». Це одночасно акт визнання того, що Бог зробив для нього, і подяки, що ця людина врятована.
Що обмежує нашу свідомість і зростання? Як же нам стати вдячними? Важке запитання. Щоб людина змогла відчути вдячність і мир, вона повинна спочатку усвідомити свою злобу, гнів та інші рани, які приховані й отруюють дух.
Свята Тереза Авільська порівнювала молитву з розмовою двох друзів у тому сенсі, що друзі говорять один одному правду. Вона й сама проявляла цю чесність у відносинах з Богом, кажучи Йому: «Якщо Ти так Себе ведеш зі Своїми друзями, не дивно, що в Тебе їх так мало».
Існує близько 30 псалмів, які можна назвати псалмами розгубленості або темними псалмами. Псалмоспівець у них страждає й відкрито та чесно говорить про все Богові. Ми відчуваємо, скільки в цих псалмах болю, а іноді й злоби.
Чому ж із такою відвертістю звертається до Бога син Ізраїлю? Тому що «саме в таких місцях смерті, як у цих псалмах, Бог дає нове житт … Син Ізраїлю приймає темряву як частину нового життя, ніби не знаючи іншого шляху до нього». Варто відзначити, що псалми складають значну частину богослужінь Церкви, наприклад, Літургії годин.
Наше духовне життя не повинно бути відірваним від матеріального. Не можна допускати цього стану. Щоб заново їх зв’язати, необхідно принаймні пів години на день просто сідати, відкривати серце й упускати туди Бога, щоб Він бачив, що відбувається в нашому житті, особливо в стані страху, злоби або життєвих труднощах. «Будь відкритий, чесний перед собою та перед Богом».
Щоб знайти нове життя, потрібно спуститися в найтемніші глибини своєї душі. Нове життя приходить, коли ми доторкаємося до мертвих місць душі й показуємо їх Богу.
Не бійтеся!
Страх паралізує психіку, не дає нам довіритися ближньому, руйнує людські відносини. Він заважає нам зазирнути в середину себе й спуститися в темні закутки душі, гальмуючи наше переображення. Дивовижно, скільки разів Ісус підбадьорює нас і каже: «Не бійтеся!» Страх руйнує саму основу віри – довіру Богові. Свою першу промову як Папа Іван Павло II теж почав зі слів «не бійтеся».
Страх паралізує психіку. Страх убиває відносини. Страх не дає нам прийняти хреста страждання, який веде нас у вірі до воскресіння подяки та радості.
Молитва
Господи Ісусе, лише одна людина – і той чужинець – прийшов подякувати Тобі за зцілення від прокази, лише один самарянин з десяти, які прийшли до Тебе в крайній нужді та нещасті. І я можу впізнати себе в тих, хто не визнав за необхідне повернутися й віддати Тобі подяку.
І мені Ти дарував життя, а я, буває, скаржуся Тобі на цей дар. Ти обдарував мене батьками, а я іноді нарікаю, що ти не дав мені батьків кращих. Ти дав мені світ, у якому я живу, а я сприймаю його як місце покарання й прокляття. Ти даєш мені життя та здоров’я, а мені весь час не вистачає якихось дрібниць.
Я не вмію дякувати, не вмію сказати Тобі спасибі за все, що Ти невпинно даєш. Не вмію дякувати за кожен день, за сонце і людей, за друзів і батьків, за братів. Не вмію дякувати Тобі за повітря, яким дихаю, за те, що ця земля народжує плоди, якими я щодня харчуюся. Не вмію дякувати Тобі за можливість гідно жити та ділитися з тими, хто потребує хліба і слова. Не вмію дякувати, що я не прокажений, не вмію визнавати, що це – Твій дар, а не моя заслуга або право. І я, як ці дев’ять прокажених, вважаю, що Ти зобов’язаний дати мені здоров’я і благополуччя, що я маю на них право і що Ти був би поганим та несправедливим, якби мені їх не дав. І мені іноді здається, що мені зовсім ні за що Тобі дякувати, оскільки все це Ти мені й так повинен дати.
І я часто забуваю, що все, що я маю і ким є, – Твій дар, знак Твоєї великої доброти та любові. Я забуваю, що Ти – любов, милосердя й доброта, і тільки в них полягає Твоє ставлення до мене. Забуваю, що милосердя, про яке волали й ці прокажені, – дар Твого доброго Серця, а не щось, що мені належить за правом.
Тому, Ісусе, навчи мене бути вдячним. Я відчуваю, що вдячність – справжній акт віри. Подяка – прояв серця, яке відчуває і вірить, що живе виключно Твоєю добротою й любов’ю. Подяка – прояв віри у Твою невимовну доброту й Твою рятівну любов.
