Cвяте полум'я (о. Славко Барбарич, OFM)

  • 05 червня 2020, 14:24

Cвяте полум'я (о. Славко Барбарич, OFM)На мій погляд, корисно було б прочитати наступну історію. Читайте її спокійно, так, як вона наведена тут. Думаю, після цього ми зможемо краще розуміти й плідно продовжувати наші роздуми.

«…Це сталося в щойно народженій Республіці Флоренції. Жив там один чоловік на ім'я Раньєро ді Раньєрі. Раньєро разом із хрестоносцями бився заради визволення Гробу Господнього в Єрусалимі. Він славився своєю силою та хоробрістю. Коли штурмували місто, він першим вліз на стіни за Готфридом Бульонським і тому удостоївся честі запалити свічку від святого вогню палаючого перед Гробом Христа. Звільнення Єрусалиму для більшості хрестоносців було достатнім приводом для грабежу, і, за словами блазня, який в ту ніч розважав хрестоносців, ходячи від одного намету до іншого, багато хрестоносців були злодіями й злочинцями перш, ніж покинули свої будинки. Танцюючи в наметі Раньєро, блазень зі спритністю та хитрістю змусив його дати обіцянку, що він зможе донести свій вогонь до самої Флоренції. Сміючись і розважаючись серед п'яних лицарів, Раньєро переконував усіх, що він у силах зробити неможливе. Його зухвала та вперта натура спонукала його зважитися на крок, характерний скоріше прочанинові, ніж лицареві.

На світанку наступного дня Раньєро взяв свічку, запалену на Гробі Господньому і, загорнувшись у грубий паломницький плащ, щоб захистити полум'я свічки від вітру, відправився крізь ранковий туман в довгу подорож до Флоренції. Зовсім скоро Раньєро зрозумів, що швидка скачка погасить свічку, а його кінь не звик до повільного ходу. Зупинивши коня, він зістрибнув із сідла й спробував сісти на коня задом наперед, щоб своїм тілом захистити полум'я від вітру.

Перетинаючи пустельний степ, на Раньєро напали розбійники. Це була юрба бродяг, які потай стежили за військом. Для нього не склало б труднощів розігнати цю зграю і виїхати. Але не можна було цього зробити, не кинувши свічки. Тому він пообіцяв віддати їм без бою все, чого забажають, якщо тільки вони пообіцяють не гасити його свічки. Вони дуже зраділи пропозиції Раньєро й забрали в нього панцир і коня, зброю й гроші. Єдине, що вони йому залишили, був грубий плащ і дві в'язки свічок. А замість його прекрасного коня залишили йому жалюгідну шкапу. Сівши на неї, Раньєро подумав: «Я зовсім перестав вести себе, як личить лицареві, який переміг у стількох боях. Розумніше покінчити з цією затією, адже я не знаю, що може ще трапиться зі мною через цю свічку». Проте він не здавався. Продовжуючи свій шлях, зустрівся зі всілякими приниженнями й муками. Його співвітчизники, паломники в Єрусалим, кричали йому рідною мовою: «Божевільний!» Коли на нього напали озлоблені пастухи, Раньєро й не думав захищатися, піклуючись тільки про те, щоб зберегти полум'я.

Одного разу Раньєро заїхав у місце, де зазвичай ночують каравани прочан і купців. Народу було дуже багато, але господар закладу все ж знайшов місце для Раньєро та його коня. Раньєро подумав: "Ця людина змилувалася наді мною. Усе-таки розбійники зробили мені послугу, забравши панцир і коня. Без сумніву, я легше проїду по країні з моєю ношею, якщо мене будуть приймати за божевільного". У цю ніч Раньєро був настільки стомлений, що, хоч і закріпив свічку камінням та присів, маючи намір не спати й охороняти полум'я, упав на солому та й заснув. Прокинувшись уранці, його першою думкою було, що сталося з полум'ям. Однак свічки не виявилося там, де він її залишив. Він спробував переконати себе, начебто радіє, що все закінчено і йому не потрібно продовжувати непосильної затії, проте не відчував радості. Йому здавалося безглуздим повертатися назад, до хрестоносців. У цей момент він побачив господаря, який ішов до нього з палаючою свічкою. Він сказав, що зберіг полум'я, оскільки подумав, що це важливо для Раньєро. Щастю Раньєро не було меж. Узявши свічку, він відправився далі.

Він ще довго розмірковував, як змінилося його ставлення до цього полум'я і як він його захищав. Коли полум'ю загрожували дощі, коли шлях лежав через ліванські гори, Раньєро знаходив притулок у печерах. Одного разу він мало не замерз. Він сховав свічку в одній із сарацинських могил, не бажаючи використовувати полум'я свічки для того, щоб зігрітися. Коли він уже почав замерзати, блискавка вдарила в сусіднє дерево й запалила його. Так Раньєро зміг розвести багаття, не користуючись священним вогнем. Надалі він уже перестав дивуватися.

Раньєро був уже в околицях Нікеї. Тут він зустрів лицарів зі Сходу. Серед них був один відомий мандрівник-трубадур. Побачивши Раньєро, який сидить задом наперед у сідлі, у своєму старому плащі зі свічкою в руках, солдати закричали: "Божевільний, божевільний!" Тільки мандрівник-трубадур зупинив їх і, під'їхавши до Раньєро, запитав його, чи здалеку він подорожує.

— Я їду так від самого Єрусалиму,— відповів Раньєро.

— Багато разів твоя свічка гасла в дорозі?

— Вона горить тим самим полум'ям, від якого я запалив її біля Гробу Господнього, — сказав Раньєро.

На це мандрівник сказав:

— Я також один із тих, хто носить полум'я, і хочу, щоб воно горіло вічно. Чи можеш ти, що довіз свою свічку палаючою від самого Єрусалиму, сказати мені, що мені робити, щоб полум'я моє ніколи не гасло?

Раньєро відповів:

— Пане, це важка робота, хоч і здається маловажливою. Я не порадив би вам брати на себе таке діло. Це крихітне полум'я буде вимагати, щоб ви перестали думати про все інше. Воно не дозволить вам мати коханої, якщо у вас є до того бажання, через нього ви не зважитеся взяти участь у бенкеті. І жодне інше завдання не має бути важливішим для вас. Але особливо я не раджу вам затівати таку подорож, яку затіяв я, тому що жодної хвилини ви не будете почувати себе спокійно. Від скількох небезпек не вберегли б ви полум'я, ви постійно повинні очікувати, що в наступну ж хвилину щастя зрадить вам.

Однак Роберт-мандрівник гордо підняв голову і відповів:

— Те, що зробив ти для свого полум'я, напевно, зумію зробити й я.

Наступні події відбуваються вже в Італії.

Одного разу Раньєро їхав пустельною дорогою серед гір. Раптом його наздогнала жінка й попросила дозволити їй узяти вогню від його свічки.

— Вогнище в моєму домі згасло, — сказала вона, — діти мої голодують. Дай мені вогню, щоб я могла розпалити пічку та спекти їм хліба!

Вона простягнула руку до свічки, але Раньєро підняв її. Він не хотів дозволити, щоб що-небудь запалилося від цього вогню, крім свічок перед образом Святої Діви в церкві у Флоренції.

Тоді жінка сказала йому:

— Дай вогню, пілігриме, життя моїх дітей — це полум'я, яке я повинна втримувати палаючим!

За ці слова Раньєро дозволив їй запалити ґніт у лампі від його вогню.

Через деякий час молодий селянин, що стояв край дороги, зняв із себе короткий плащ і з милосердя кинув його проїжджаючому Раньєро. Плащ упав просто на свічку і загасив її. Раньєро згадав тоді жінку, якій дав вогню. Він вернувся до неї й запалив свічку від священного вогню.

Раньєро просувався між прекрасними синіми пагорбами поблизу Флоренції, думаючи про те, що вже скоро він звільниться від свічки. Згадав військові трофеї і своїх друзів в Єрусалимі, які, мабуть, були вражені його зникненням. І раптом Раньєро зауважив, що ці думки про завоювання і пригоди більше не займають його. Раньєро зрозумів, що він вже не та людина, якою був, виїжджаючи за стіни Святого міста. Подорож з запаленою свічкою навчила його радіти всьому лагідному,спокійному і розумному.

Була Паска, коли Раньєро в'їхав у Флоренцію. Але саме тут, під кінець свого шляху, було найскладніше зберегти й донести Святий Вогонь. Тільки-но він в'їхав у міські ворота, безпритульні хлопчаки почали бігти за ним, бажаючи загасити свічку. Раньєро підняв Свічку вище, щоб визволитися від хлопчисьок, але вони бігли нарівні з ним, з усіх сил намагаючись загасити свічку. На вулиці виникла страшна метушня. Біля вікон стояли люди і реготали. Раньєро підвівся з ногами на сідло, оберігаючи свічку. Проїжджав під балконом будинку. На ньому стояла жінка. Вона перегнулася через перила, схопила свічку і кинулася з нею в дім. Народ вибухнув голосним реготом і радістю, Раньєро ж похитнувся в сідлі і звалився з коня. Як тільки він опинився на землі, розбитий і непритомний, вулиця миттєво спорожніла.

Коли юрба пішла з вулиці, Франческа, дружина Раньєро, вийшла зі свого будинку із запаленою свічкою в руці. Це вона вихопила свічку з рук Раньєро, стоячи на балконі. Раньєро лежав непритомно, але коли світло свічки впало на його обличчя, він поворухнувся й  опам'ятався. Франческа віддала йому свічку. Але Раньєро не зрозумів, хто вона, тому що не давав собі часу глянути на неї. Він не відривав очей від полум'я свічки. Франческа допомогла йому. Він хотів довезти цей вогонь до самого собору. Франческа відразу ж впізнала Раньєро, але не могла подумати нічого іншого, крім того, що Раньєро зійшов з розуму. Він не відводив очей від полум'я. Скоро Раньєро почув, що хтось біля нього плаче. Він глянув і побачив, що жінка, яка врятувала його полум'я і супроводжуюча його до собору, –  його дружина. Хвилину він дивився на неї й нічого не сказав. Він увійшов до собору.

Незабаром народу було оголошено, що лицар Раньєро Раньєрі приїхав до Флоренції з Єрусалиму зі Святим Вогнем, запаленим біля Гробу Христа. Найглибша печаль і безнадія Франчески змінилася подивом і щастям. Однак раптово почулися й голоси тих, хто сумнівається, особливо тих, кому перш суворий Раньєро заподіяв біль. Вони вимагали доказів того, що Раньєро дійсно виконав це завдання.

  Раньєро був приголомшений.

— Які в мене свідки? Я здійснив увесь шлях один. Нехай степи й пустелі свідчать за мене.

У церкві здійнявся шум. Раньєро боявся, що тепер, біля самого вівтаря, полум'я згасне.

У собор крізь широко відкриті двері впурхнула раптом маленька пташка. Вона летіла прямо на свічку Раньєро. Той не встиг забрати її, пташка наткнулася на неї і загасила полум'я.

Рука Раньєро опустилася, сльози виступили на його очах. Але святий вогонь запалив її крила. Вона покрутилася з хвилину, немов маленький живий факел, який порхає, під високим зводом над амвоном, потім почала тратити висоту і, нарешті, впала мертва на вівтар Мадонни. У ту ж секунду Раньєро опинився поруч. Він прорвався крізь юрбу й від полум'я, яке пожирало крила птаха, він знову запалив свою свічку. Це й стало справжнім доказом.

З тих пір Раньєро став захисником удів і сиріт, він прожив життя мирно та щасливо разом із Франческою, а жителі міста поважали й любили його. На згадку про зусилля Раньєро весь його рід прозвали «Божевільний Раньєрі». І це стало почесним титулом його нащадків».

Весна Крмпотіч, Сорочка щасливої людини,

стр. 114-118, Загреб, 1989

Притча нам зрозуміла. Лицар був налаштований донести полум'я, запалене біля Гробу Христа, і ніщо не здавалося йому нездоланною перешкодою, щоб зберегти полум'я й донести його в рідні краї. Не було таких складнощів, із якими б він не впорався. Коли він знемагав або не знав, як діяти в тій чи іншій ситуації, усе вирішувалося само собою, без його участі, бо намір його було шляхетним. Для нього не склало труднощів віддати свій одяг, обладунки – усе, аби мати можливість мирно й упевненіше далі нести полум'я. Коли всі зовнішні вороги й перешкоди були подолані, почалися внутрішні, невидимі перешкоди: стара гордість, бувалі приятелі й ті, хто не вірив у правдивість його свідчення або називав його божевільним. Однак усе вирішилося благополучно й набуло сенсу.

Ця притча в контексті християнства означала б наснагу до того, щоб зростати в любові, мирі, справедливості, милосерді й готовності жертвувати всім заради того, щоб рости в любові, мирі та примиренні. Як часто маленькі та незначні дрібниці віддаляють нас одне від одного! Скільки разів стара гордість і зарозумілість гасили в нас полум'я любові! Як часто ми всі страждаємо через нестачу любові! І все це сприймається нами, як щось нормальне, і ми виправдовуємо себе... А це справжня шкода!


Переглядів 223
Додати коментар

Послання Богородиці, 3 квітня 1986р., Меджуґор'є.
“Дорогі діти! Хочу вас закликати проживати Службу Божу. Є багато вас, які відчули красу Служби Божої, а є й ті, хто приходить неохоче. Я вибрала вас, дорогі діти, й Ісус дає вам Свої благодаті у Службі Божій. Тому свідомо проживайте Службу Божу, і нехай буде для вас радісним прихід. Із любов’ю приходьте й приймайте Службу Божу. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

ДНІ ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ


Фоторепортаж

«    Липень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031 

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати

Липень 2020 (54)
Червень 2020 (119)
Травень 2020 (130)
Квітень 2020 (108)
Березень 2020 (53)
Лютий 2020 (32)