Послання Богородиці, Цариці миру, 25 квітня 2021 року "Дорогі діти! Сьогодні вас закликаю свідчити вашу віру у кольорах весни. Нехай це буде віра надії та відваги. Дітоньки, нехай ваша віра не похитнеться ні в якій ситуації, ані у цей час випробування. Ідіть відважно з воскреслим Христом до неба, яке є вашою ціллю. Я вас супроводжую на цьому шляху святості й усіх вас вкладаю у Своє Непорочне Серце. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
У посланні минулого місяця Богородиця говорила: хто молиться, не боїться майбутнього й не втрачає надії. Молитва є поживою нашої віри, долає будь-який страх у серці та почуття тривоги за майбутнє.
У цьому посланні Вона закликає нас бути мужніми, щоб наша віра не похитнулася в ті часи випробувань, які ми переживаємо. Віру треба плекати, берегти та працювати, щоб вона ставала глибшою. Якщо цього не робити, віру можна втратити. Віра – живі відносини з живим Богом. Однак нам, щоб існувати, потрібні також і віра, і довіра на рівні відносин з іншими людьми.
Якщо поглянути на віру на рівні людських стосунків, ми побачимо, що життя без неї не можна уявити. Дитина вірить батькам, що ті її люблять і бажають добра – і тому може рости у впевненості та довірі. Учні в школі вірять викладачам – і тому можуть розвиватися в знанні. Пацієнт вірить лікарю, що той призначив йому потрібні ліки, із вірою в це їх приймає – і тому може вилікуватися. І так можна перерахувати всі відносини між людьми, засновані на вірі й довірі.
Якщо в серці людини виникає сумнів, воно робиться нездатним вірити, а потім і жити. Багато є такого, чого ми не знаємо, не можемо перевірити, але спираємося на віру й так з упевненістю йдемо життям. Бути віруючим означає довіряти силі життя, непереможній попри всі перешкоди й недоброзичливців, які протидіють людині, щоб погубити. Віра – основна сила людини. Віра – довіра життю, довіра людям, довіра доброті Бога. Цю довіру не виходить ні довести, ні створити ніяким науковим шляхом. Жодна наука не дасть мені впевненості, що завтра я буду живий, що ніхто на мене не нападе, що я не захворію ...
Віра – упевненість у непевності. Це впевненість духу, але невпевненість розуму. Це впевненість серця, але невпевненість науки. Найважче страждання там, де ми не можемо вірити.
Якщо дитина пережила недовіру до батьків, їхню жорстокість і ненависть, постійну суворість без ніжності, у ній розвивається свого роду «антена» не віри, а недовіри. Коли в людині підірвана довіра до інших, вона не може перебувати серед них вільно, тому що не вірить їм, тому що відчуває себе серед них невпевнено, неспокійно, недобре й самотньо.
Віра – здатність, віра – здоров’я, віра – динамічність, із якої людина черпає силу. Тому Ісус говорить: «Усе можливо тому, хто вірує». Ісус також говорить: «Тебе спасла віра твоя. Іди в мирі». Він постійно нагадує переляканим апостолам і тим, хто його оточує: «Не бійся! Тільки віруй».
Діва Марія, яку ми звемо Матір’ю віри, для нас – натхнення, приклад, підтримка на шляху віри, тому що Вона вірила й тоді, коли не вірив ніхто. Особливо під хрестом, коли весь світ накрила темрява, поки Її Син умирав на хресті, Вона вірила, що Бог усе зверне на добро.
Нехай Діва Марія, Яка сама зростала у вірі, ідучи цією долиною сліз, заступається за нас і супроводжує нас на нашому шляху віри.
Молитва: Діво Маріє, Матір наша, Ти пішла провідати свою родичку святу Єлизавету, щоб допомогти їй у вагітності. Єлизавета потребувала Твоєї допомоги, але, мабуть, і Тобі потрібно було почути з її вуст і серця слова, із якими Вона до Тебе звернулася: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа». Ти, Маріє, сама зростала і йшла вперед на шляху віри – і тому стала заступницею та захисницею нам на шляхах випробувань, темряви й страждань, якими йдуть Твої діти. Не залишай нас, Діво вірна, заступнице наша, розрадо скорботних і помічнице християн. Особливо довіряємо Тобі тих, хто знаходиться у важких випробуваннях віри, хто думає, що виходу немає, хто втратив надію. Будь їм світлом на шляху до зустрічі з Воскреслим, єдиним, хто може все зробити новим у наших життях і сім’ях. Амінь.
