ЄВАНГЕЛІЄ: Йо. 11: 1-45
«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!»
Євангеліє цієї п'ятої неділі Великого Посту більш-менш відомо кожному християнину, бо воно говорить про одне чудо, створене Ісусом: воскресіння мертвого Лазаря. У цьому чуді Ісус ясно показує, що Він – господар смерті й життя і що Він дійсно є «воскресінням і життям» для всіх, хто вірить у Нього.
Цікавою є сім’я Лазаря, Марти та Марії. Євангеліст Йоан описує їх як тих, кого Ісус особливо любив і з якими любив проводити Свій час. Про те, що Він любив їх особливою любов’ю, кажуть і Його сльози в момент, коли Він дізнається, що Лазар мертвий і похований.
У цій сім’ї своєю спритністю й заповзятливістю виділяється Марта. Здається, вона не знає ні хвилини спокою, немов не може чекати, але завжди повинна бути в русі й робити щось. Так було й тоді, коли Ісус перебував у них у гостях: вона служила й при цьому скаржилася на Марію, яка тихо сидить біля ніг Ісуса та слухає Його. Тепер ми знову бачимо її як ту, яка – як ми б сказали – бере справу у свої руки. Вона не може дочекатися приходу Ісуса, але кидається до Нього назустріч, кажучи: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть».
Ми ніяк не можемо сказати, що в Марти немає віри, але ми можемо з упевненістю зробити висновок, що вона любила брати справу у свої руки. Спостерігаючи за її особистістю, бачимо, що на поверхню виходить наша потреба бути зайнятим, щоб своєю працею досягти почуття безпеки.
Повною протилежністю Марті постає її сестра Марія. За людськими мірками, Марія – та, хто найменше піклується про дрібниці й узагалі – про людську думку. Будучи жінкою, вона тим не менше сидить біля ніг Ісуса й слухає Його, хоча, згідно зі звичаями того часу, було б логічніше, якби вона служила гостям, як Марта. Марія виходить за рамки людської логіки поведінки. І в цій ситуації, коли тіло її брата поховано в могилі, вона залишається вдома. У той час як Марта йде зустрічати Ісуса, Марія просто залишається вдома.
Ніяково було б підводити тут риску і робити висновки про те, хто з них учинив краще. Однак ми можемо знову згадати слова Ісуса: «Марія вибрала кращу частку». Яка ж її «краща частка»?
Лазар, Марта і Марія виглядають як три образи нас, віруючих. У всіх трьох проявляється любов Ісуса. Не можна сказати, що когось із них Він любив більше, а когось – менше. На Лазаря ми схожі своєю смертністю, хворобливістю. Особливо ми відчуваємо свою схожість із Лазарем у цей час, коли боремося з хворобами, але також і коли чуємо про тих, хто загинув, хто заснув. У Лазаря ми бачимо всю нашу крихкість і недовговічність.
На Марту ми схожі своєю зайнятістю, пошуком надійності, правильних рішень. Ми схожі на неї і в тому, що часто кличемо Ісуса до відповідальності: де ти був, Господи? Ми молилися до Тебе. Якби Ти був тут, наш брат, наша сестра не вмерли б! Отже, ми схожі на Марту щоразу, коли бажаємо створити безпеку своїми власними зусиллями, своєю роботою й працею, при цьому часто не усвідомлюючи того, що ми не здатні самостійно забезпечити свою безпеку, навіть якщо благаємо про це Самого Ісуса, упевненість ми отримуємо лише від Нього. І таким чином, яким бажає Він, а не ми. Ісус воскресив би Лазаря й без прохання Марти, тому що його недуга була «не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився».
У свою чергу, Марія, що залишилася вдома, знала це. Марія, яка обрала найкращу частку, яка розуміла слова Ісуса, мету Його місії і яка, слухаючи Його слова, вірила все більше й більше. Тому Марія спокійна, тому вона залишилася вдома, тому вона сидить біля ніг Ісуса та слухає Його. Не тому, що вона лінива, байдужа до старання сестри й гостей, не тому, що вона не була досить зайнята, але тому, що вона зрозуміла послання Ісуса, бо вірила в Ісуса. Тому Марія спокійна. Й у важкий момент смерті свого брата вона залишається спокійною. Можна сказати, що цей спокій і є ознакою учнів Ісуса. Тих, хто не боїться, хто не тривожиться, тому що їх світ у Бозі.
Для свого звернення до міста Риму й усього світу Папа Франциск вибрав Євангеліє, у якому йдеться про шторм, хвилювання моря, неспокій учнів, їхній страх, а також дивовижний і зовсім нелогічний спокій Ісуса. Коли все рушиться, Ісус спить. Ісус спокійний.
Брати та сестри, здається, що відмінністю тих, хто вибрав «кращу частку», якраз і є це спокій, мир, дарований Самим Богом. Мир як плід віри в те, що тільки в Бозі – наша безпека, що ми в безпеці тільки тоді, коли ми біля Його ніг, із Ним у човні. А чому? Тому що Він – господар життя! Він – господар усього творіння! Навіщо тоді боятися шторму, хвороби або смерті?
Якщо ми Його, то чому повинні лякатися, бути в страху й шалено намагатися вирватися в якусь очевидну безпеку? Ісус – це впевненість, тому що Він – «воскресіння і життя». З цієї реальності виходить уся наша впевненість. І всякий, хто вірить у Нього, матиме мир у своєму серці, незалежно від усіх протиріч цього світу.
О Ісусе, поглянь на нас, – тих, хто часто мертві у своїй вірі, хто утвердився в благочесті, в обрядах, у яких ми часто втрачаємо Тебе або не розуміємо Твого спокою, коли ми вражені штормом, хворобою. Оживи нас, Ісусе! Відроди нашу мертву віру, нашу тепло-холодну віру, яка вже «смердить». Даруй нам нове серце і новий дух!
Ти, Який залишив нам Свого Святого Духа, оживи нас силою Його божественної сили для життя віри, для спокою в житті.
Духу Святий, Захиснику, подуй з усіх чотирьох сторін світу й дихни на нас, щоб ми жили, покладаючись не на наші смертні тіла, але щоб жили з вірою у воскресіння й вічне життя. Амінь.
