Іспов. Теофана Сигріянського; свят. Григорія, Папи
Іс. 7. 1-14
1. За часів царя юдейського Ахаза, сина Йотама, сина Уззії, виступив Рецін, цар сирійський, і Пеках, син Ремалії, цар ізраїльський, проти Єрусалиму, щоб його звоювати; та не здолали його здобути. 2. Якже сповіщено домові Давида: Арам, мовляв, розтаборився в Ефраїмі, – серце царя й народу затремтіло, як тремтить дерево в лісі від вітру. 3. Господь же сказав до Ісаї: «Вийди назустріч Ахазові, ти й син твій Шеар-Ашув, на край водогону з верхнього ставу, на шлях, що йде через поле шаповала, 4. та й скажи йому: Вважай, мовляв, і будь спокійний! Не бійся, і серце твоє нехай не тривожиться перед отими двома недогарками-головешками, що куряться, дарма що палає гнівом Рецін і сирійці та син Ремалії. 5. Через те, що Сирія задумала на тебе лихо, кажучи: 6. – Двигнімось проти Юди, налякаймо його, звоюймо його й настановім над ним сина Тавела царем, – 7. так говорить Господь Бог: Нічого з того не буде, так воно не станеться. 8. Бо голова Сирії – Дамаск, а голова Дамаску – Рецін. Ще шістдесят п'ять років, і Ефраїм, зруйнований, перестане бути народом. 9. Голова Ефраїма – Самарія, і голова Самарії – син Ремалії. А як не вірите, не встоїтеся.» 10. І заговорив Господь знову до Ахаза, кажучи: 11. «Проси собі знаку в Господа, Бога твого, або глибоко з-під землі, або вгорі високо!» 12. Ахаз же відказав: «Не проситиму і не буду спокушати Господа.» 13. Тоді він сказав: «Слухайте ж, доме Давида: мало з вас докучати людям, що докучаєте ще й Богові моєму? 14. Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл.
Бт. 5. 32 – 6. 8
32. Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета.
1. І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, 2. побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. 3. І сказав Господь: "Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років." 4. Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини. 5. Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, 6. і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; 7. і сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх." 8. Та Ной здобув ласку в очах Господніх.
Прип. 6, 20 – 7, 1.
20. Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї. 21. Прив'яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию. 22. Бо заповідь – то світильник, а навчання – світло; | повчальні докори – дорога життя. 23. Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти, 24. щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої. 25. Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням, 26. бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює. 27. Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла? 28. Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги? 29. Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним. 30. До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний. 31. Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати. 32. Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить. 33. Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи. 34. Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти. 35. Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари. 1. Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
