Мене звати Лівія, я живу в Словаччині зі своєю сім’єю, і моєю великою мрією було відвідати Меджуґор’є.До віри мене привела моя покійна бабуся. Я ходила з нею до церкви, але лише зрідка. Коли ночувала в неї, ми завжди разом молилися на колінах у спальні перед великою іконою Діви Марії та Ісуса. Навіть зараз на очі навертаються сльози, коли це згадую. Я була дуже щаслива, коли познайомилася зі своїм чоловіком, який поважав мою віру, і вінчання в церкві було само собою зрозумілим. Господь благословив нас двома гарними здоровими дітьми. Я виховувала своїх дітей у вірі, що Бог є, вони хрещені, прийняли перше Святе Причастя та Миропомазання. Під час нашого шлюбу ми переживали радощі й турботи, і через деякий час я втратила той правильний орієнтир. Проживала своє життя, але Бога в ньому якось не було. Аж поки…
Поки не прийшов ковід, а з ним у моє життя не увійшов величезний страх. Це був страх невідомого, страх смерті, страх утрати, страх майбутнього. Тоді моє серце дуже забажало Бога. Оскільки церкви були закриті, я почала дивитися онлайн Меси та реколекції.
Одного разу я натрапила на спільноту «Світло Марії» та Меджуґор’є, і можу чесно сказати, що це змінило моє життя. До того часу нудна для мене справа – молитва Вервиці – стала для мене «залежністю». Спільнота дала мені зовсім інший погляд на цю молитву, і, головне, через неї я почала пізнавати Богородицю, Яку до того часу не знала так, як знаю зараз. Я молилася з ними на вервиці щодня через YouTube-канал і завжди з нетерпінням чекала на друге число місяця та першу суботу місяця, коли вони знімали нове відео молитви Вервиці. Моє серце прагнуло до сповіді, тому я пішла на генеральну сповідь, оскільки на іспиті сумління не була роками. Капелан був для мене великою підтримкою і завдяки його проповідям моє серце все більше відкривалося Богові. Меса раптово набула для мене нового виміру. Раніше я стежила за часом, думки літали туди-сюди, а тепер для мене Меса означає важливу зустріч із Богом, не кажучи вже про адорацію.
Відео молитви Вервиць показало мені красу й таємниці Меджуґор’я, і я дуже хотіла туди потрапити. Тільки як і з ким?.. Господь Бог і це розв’язав. Кілька років тому я познайомилася з капеланом збройних сил і дізналася від нього, що він два роки допомагав у спільноті «Ченаколо» і що Меджуґор’є є для нього ніби другим домом. Він став нашим близьким другом, і саме він здійснив мою мрію поїхати в Меджуґор’є. Це не було так просто. Коли ми нарешті знайшли дату від’їзду, я захворіла на ковід, який прикував мене до ліжка на два тижні. Я була така слабка, що навіть другий термін не вийшов. Третю дату призначили на 14 вересня 2022 року. Але мама захворіла на ковід, і надія, що я поїду, пропала. Мій чоловік запропонував залишитися вдома й подбати про все. Я категорично відмовилась, але величезне бажання побачити Меджуґор’є зламало мене. Тож цю ситуацію я віддала Богові, аби подбав про все. І це було найкраще рішення.
Тож 14.09.2022 о 23:59 год. я була в Меджуґор’ї перед церквою Св. апостола Якова. Емоцій, які мене охопили, неможливо описати. Сльози щастя нестримно котилися по моїх щоках. Поки… капелан не велів лягати спати. «це що серйозно?», – подумала я. Як я могла заснути, коли серце тягне мене слідувати за Дівою Марією на Подбрдо? Бачити Подбрдо наживо, молитися на вервиці, стояти на колінах перед статуєю Богородиці та біля Блакитного Хреста, славити вечірню Месу з багатьма людьми, які люблять Бога – усе це наповнило моє серце величезною любов’ю, і я відчула такий мир, якого ніколи раніше не було в моєму житті. Мої думки не втікали під час молитви, я могла зосередитися на кожному слові. Ну а коли капелан сказав мені, що я познайомлюся зі спільнотою «Світло Марії», мені довелося вщипнути себе, щоб пересвідчитися, чи це мені не сниться.
Я надзвичайно вдячна Богові за це паломництво й за всі милості, які отримую від Нього щодня. Я вдячна за спільноту «Світло Марії», яка звільнила мене від темряви й відкрила дорогу до Бога й Діви Марії. До Меджуґор’я я ще мушу повернутися і показати його своєму чоловікові.
Лівія, Словаччина
