На Різдво, 22-28 грудня 2020 року, група з 1150 паломників з України у супроводі близько 60 священників відвідала Меджуґор’є. Їхня радість, усмішки, вдячність та молитви в ті дні заполонили тамтешні гори, церкву та вулиці. Вони прийшли з відкритими серцями, як давні пастухи та мудреці, знаючи, що Той, Кого вони шукали, знаходиться в обіймах меджуґорської Богородиці. Ніхто й ніщо не могло перешкодити їм приїхати саме сюди, щоб вклонитися новонародженому Цареві. Молитва й любов знову показали свою силу та знайшли шлях.
На запитання, чому сотні українців приїжджають до Меджуґор’я, щоб відсвяткувати Різдво, нам відповів їхній керівник: «На Різдво українці хочуть бути мешканцями Меджуґор’я, щоб відсвяткувати народження Ісуса з Марією, для чого, на їхню думку, немає кращого місця у світі».
На Різдво в Меджуґор’ї по-особливому розкривається Маріїна глибина, ніжність і надія, яку Вона дарує нам. Серця відкриваються швидше новонародженому Ісусові й знаходять мир. Мати Божа говорить тут таким чином, щоб просто передавати євангельські слова, аби їх зрозуміла навіть трирічна дитина. Така простота надихає й приваблює паломників. Меджуґор’є – це частина райського простору на землі, де кожен поспішає нагодувати свою душу теплом обіймів Матері.
о. Андрій
Мене звати отець Петро. Я з України, з Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви. Хочу поділитися свідченням, як Господь і Мати Божа мене торкають і змінюють саме через Меджуґор’є. 5 років тому я поїхав вперше. Я служив своїм священицьким покликанням, як і всі інші священики. Але саме п’ять років тому тут, у Меджуґор’ї, я зрозумів, що маю молитися за хворих, що це велике бажання мого серця. І коли я повернувся додому, хворі люди просто почали з’являтися звідусіль, і тепер я можу служити Господу таким чином. Я також зрозумів, що вже не можу жити без Меджуґор’я. Я також хочу допомогти людям, приводячи сюди інших. Я вдячний Господу за те, що змінив моє серце й моє життя. Я дуже радий цьому служінню, яке розпочалося тут, у Меджуґор’ї.
На Різдво наші серця відкриваються. Люди свідчать, що Господь торкається й зцілює їх. У молитві Хресної дороги на Кріжевці ми отримали багато благодатей і просто під хрестом відчули дотик самого Ісуса. Для деяких з нас підйом був дуже важким, але ми повернулися назад, ніби на крилах.
Часто чую: «А коли ми знову підемо на Подбрдо?», «Чи можна ще піти на Кріжевац?», «Коли ми знову будемо молитися?» Такі питання мене дуже радують. Люди шукають молитви, духовного керівництва, хочуть думати про духовні речі. Тут, у цьому місці, вони ростуть і змінюються. Я бачу, як їхні очі сяють і стають спокійнішими та щасливішими.
Нехай Ісус справді народиться в наших серцях. Звільнімо для нього місце, люблячи одне одного, бо там, де любов, там Христос народився!
о. Петро
Цього року всі наші плани, мрії та життя були розділені навпіл, тобто на «до» і «після», тому що 10 липня на війні був убитий наш єдиний син, коли рятував двох солдатів, для яких був командиром.
Через великий біль, який охопив нас, ми не знали, як діяти далі, і, очевидно, це був правильний момент, коли Мати Божа Меджуґорська через священника запросила нас здійснити паломництво. В останні дні перед від’їздом почала вагатися, чи не зарано я взагалі вирушаю в таке далеке паломництво, тому що насправді сил не має – ні фізичних, ні моральних. Мій чоловік якось легше переносив, наскільки це можливо, але він чоловік. А я переносила цей біль, відгородившись від усіх людей, тільки спілкуючись із найближчими. Не хотілося співчуття, не хотілося плачів, хотілося зосередження на молитві, на Богові, на розумінні, що сталося й чому сталося. Я була закрита. Я хотіла самотності, хотіла побути наодинці зі своїм болем, своїм горем, своїми почуттями. Не хотіла ділитися ними з кимось. Але через кілька днів, проведених у Меджуґор’ї, це почало змінюватися.
Я багато плакала на Подбрдо, але ці сльози були очищенням. Я почала розмовляти з людьми, яких узагалі не знала, виявляючи їм свій біль.
Я також почала сміятися, незважаючи ні на що, незважаючи на біль. Я вірю, що Богородиця запросила мене в Меджуґор’є завдяки нашому синові, який був побожною дитиною, тому я виїжджаю звідси з відчуттям миру, що моя дитина перебуває в надійних руках Бога.
Дякую Богу, дякую Божій Матері, дякую людям доброї волі, які організовують такі чудові паломництва.
Валентина і Тарас
