Як тільки буде досягнуто сопричастя через прощення, настане новий крок у житті окремої людини, сім’ї та спільноти, а потім і світу, а саме те, що люди прославлятимуть Небесного Отця. Коли люди побачать добрі вчинки, тоді слава і хвала, визнання і всяке благо буде линути із людських сердець. Добрі вчинки, прощення, виявлена через нього любов і нова єдність обов’язково народжують радість і мир, прославу і хвалу, і благословення Бога Отця в Ісусі Христі через Святого Духа.Святий Павло прагнув постійного благословення і хвали Бога. У своєму листі до колосян він під натхненням пише:
«Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалости, і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні. Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні. І все, що б ви тільки говорили й робили, — все чиніть в ім'я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через нього.» (Кол 3:12-17)
Через це прохання ми, безумовно, можемо перевірити нашу молитву і змінити причину молитви, якщо вона не є правильною. А саме, нам дуже легко сприймати молитву лише як час, коли ми, використовуючи певні зразки, просимо Бога про наші потреби. Багато християн не знають інших молитов, крім молитви прохання, в якій вони про щось просять. Якщо вони будуть вислухані, вони є задоволені, але багато хто, навіть коли вислухані, залишають і такий вид молитви.
Участь у Месі та продовження оживлення Меси для інших та з іншими у нашому повсякденному житті зобов’язує нас постійно дякувати Богові та віддавати Йому хвалу за всі Його блага, за всі Його ласки, навіть за хрести та труднощі, тому що вірою ми знаємо, що все обертається на наше добро, коли ми прославляємо Бога та любимо Його. Дякувати, прославляти та хвалити – це вияви нашого ставлення до Бога, а це найглибші вияви віри та любові, тому що хто любить Бога і хто вірує в Бога, той завжди знатиме і ніколи не забуде, що все, що він має і є, походить від Бога. Все добре, все прекрасне, все благородне, всі дари, все це походить від Нього і все заслужене Його любов’ю. Іншими словами, щоб продовжувати прославляти, хвалити і дякувати Богу, ми повинні відмовитися від зарозумілого ставлення до прагнення бути схожими на Бога замість того, щоб свідомо і з вдячністю приймати все, що Бог дає нам.
Марія, Цариця миру, у своїх посланнях заохочує нас бути вдячними, бо Вона сама дякує. Кожне послання закінчується подякою: «Дякую, що відповіли на Мій заклик». У посланні від 3 жовтня 1985 року Вона говорить:
«Дорогі діти! Хочу сказати вам: дякуйте Богові за всі благодаті, які Бог вам дав. За всі плоди дякуйте Господеві й прославляйте Його! Дорогі діти, навчіться дякувати за малі речі, тоді ви зможете дякувати й за великі. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».
Вірні зможуть славити, хвалити і дякувати, коли почнуть розпізнавати Бога завжди і всюди, і через їхню хвалу і прославу Бога світ пізнає і полюбить Бога.
На чолі, на губах і в серці
На месі ми мали досвід, коли Бог промовляє до нас. Коли ми читали і слухали Слово Боже зі Старого і Нового Заповіту та з Євангелія, ми усвідомлювали, що це було Слово Боже, звернене до нас через пророків, апостолів і євангелістів. Перед самим Євангелієм ми робили хрест на чолі, губах і грудях. Насправді це наші обіцянки думати, говорити та берегти Слово Боже в наших серцях, як ми дорожимо будь-якою дорогоцінністю. Звідси, власне, і наше завдання в повсякденному житті: постійно розмірковувати, розпізнавати Боже Слово в усьому, що відбувається, і порівнювати його з тим, що ми чули про переживання святих письменників, і свідчити це своїми устами, говорити людям про Бога. Тому це не лише завдання священників чи лише богопосвячених осіб, але найприродніше завдання кожного християнина, який був на месі. І знати, як розпізнавати, що Бог промовляє і переносити це у своє життя та тлумачити іншим означає говорити від імені Бога. І це пророче завдання, пророча місія. Поводитися так у повсякденному житті - означає перетворювати кожну атмосферу життя, чи то в нашому власному життєвому шляху, чи в житті спільноти, сім’ї та цілого світу, в атмосферу, в якій Бог промовляє, а ми розуміємо і передаємо Його мову іншим. Саме тут відбувається пророча місія народу Божого впродовж історії людства.
І як св. Лука каже про Марію, що Вона зберігала ці слова в Своєму серці і розмірковувала над ними, порівнюючи їх із подіями, які відбулися як прообраз новозавітних подій, так кожен вірний повинен бути подібним до Марії. Він стає тим, хто приймає Слово Боже, хто дає йому місце у власних думках, хто дає йому свої уста і особливо своє серце як новий освячений простір, у якому Слово Боже стає людиною в житті кожного зокрема.
Проте життя важке. Людина наражається на небезпеки та спокуси зсередини та ззовні. Вони хочуть і можуть відвернути її від безпечної дороги до Бога. Тому думки людини часто далекі від думок Бога. Її вуста вимовляють слова, які не відповідають божественному слову, а серце легко закривається і стає простором, у якому Слово Боже не може жити, що призводить до духовної сліпоти. Людина стає німою і глухою до божественного навколо себе та в собі.
Помічати ці небезпеки і намагатися протистояти їм - є справді одним із священних обов’язків кожного християнина. Живучи у світі, ми піддаємося впливу всього світського, але у співпраці з благодаттю Божою все, навіть гріх, обертається на добро, на визнання Бога, який промовляє. Ця співпраця потребує і молитви, і посту. Часто страждання – це безсловесна мова Бога, яка відкриває людині очі, серце, душу, щоб людина розпізнала, що Бог промовляє і прийняла це.
