Свят. Кирила, аєп. Єрусалимського
Іс. 45, 11-17
11. Так говорить Господь, Святий Ізраїля та його сотворитель: «Ви питаєте мене про майбутнє моїх дітей, і в діло рук моїх втручаєтеся наказом? 12. Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я повеліваю всьому його війську. 13. Я його підняв для перемоги. Я йому рівняю всі путі. Він відбудує моє місто, випустить на волю полонених, та не за викуп і не за дари, слово Господа сил.» 14. Так говорить Господь: «Дорібок Єгипту й прибуток Кушу та савеї високорослі перейдуть до тебе й стануть твоїми, підуть слідом за тобою, пройдуть у кайданах. Перед тобою падуть ниць, будуть тебе благати: Лише в тебе Бог, і немає іншого, немає іншого Бога! 15. З тобою ж – Бог тайний, Бог Ізраїля, Спаситель! 16. Усі вони окриються ганьбою й стидом, і підуть геть застиджені майстри кумирів. 17. Ізраїля спасе Господь спасінням вічним; ви не зазнаєте стиду та сорому по віки вічні.»
Бт. 22, 1-18
1. Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: "Аврааме!" Той же відповів: "Я тут!" 2. Бог сказав: "Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу." 3. Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог. 4. На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце, 5. сказав своїм слугам: "Побудьте тут з ослом, а я з хлоп'ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас." 6. Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі. 7. Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: "Батьку!" – А той: "Що тобі, сину?" "Ось", каже він, "вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?" 8. Авраам же: "Бог подбає собі ягня на всепалення, сину." І йшли вони обидва разом. 9. Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв'язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах. 10. Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. 11. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: "Аврааме, Аврааме!" Той відповів: "Я тут!" 12. І сказав (Бог): "Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене." 13. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. 14. І назвав Авраам те місце "Господь явився", як то й посьогодні кажуть: "На горі, де Господь явився." 15. Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба; 16. і сказав: "Клянуся мною самим – слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, 17. я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів. 18. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу."
Прип. 17, 17 – 18, 5
17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя. 18. Не має глузду той, хто зобов'язується | і дає запоруку перед ближнім. 19. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає. 20. Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє. 21. Хто народжує дурня – собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає. 22. Веселе серце – ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості. 23. Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя. 24. Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться. 25. Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила. 26. Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту. 27. Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна. 28. І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.1. Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради. 2. Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє. 3. Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором. 4. Глибокі води – слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце. 5. Воно не добре – вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.
