Римо-католицький календар
Понеділок V тижня Великого Посту
Перше читання
Дан 13, 1-9. 15-17. 19-30. 33-62
Читання з Книги пророка Даниїла
Тими днями був чоловік, що жив у Вавилоні, на ім’я Йоаким. Він узяв собі жінку, на ймення Сусанна, дочку Хілкії; була ж вона вельми вродлива й богобоязна, бо батьки її були праведні й виховали свою дочку за законом Мойсеєвим. Був же Йоаким дуже багатий і мав сад біля свого дому. Юдеї приходили до нього, бо він був найвидатнішим з усіх.
Того року були призначені суддями двоє старих з народу, про яких Господь сказав: «Несправедливість вийшла з Вавилону, від старих суддів, які вважали себе провідниками народу».
Вони приходили часто до дому Йоакима, і всі ті, хто мав судові справи, удавалися до них. Опівдні, як народ розходився, Сусанна входила в сад свого чоловіка й прогулювалася собі по ньому. Двоє старих побачили, як вона щодня входила й прогулювалась, і запалали вони пристрастю до неї. Розум у них пішов обертом, а очі завернулись так, що вони не бачили більше Неба й забули про справедливі присуди.
Як же вони очікували слушного дня, сталось, що вона, як то звичайно робила й раніше, ввійшла лише з двома дівчатами й хотіла скупатися в саду, бо було гаряче. А не було там нікого, крім двох старих, які, сховавшись, наглядали за нею. Вона сказала дівчатам: «Принесіть мені олії й пахощів, та замкніть ворота до саду, щоб я могла скупатись».
Як же дівчата вийшли, обидва старі встали, підбігли до неї і сказали: «Ворота до саду замкнені, ніхто нас не бачить; ми палаємо пристрастю до тебе, тож пристань на наше бажання й стань нашою, — а як ні, ми посвідчимо на тебе, що з тобою був хлопець, і тому, мовляв, ти й вислала геть від себе дівчат».
Зітхнула Сусанна й мовила: «Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це — смерть мені, а як не зроблю — не втекти мені з рук ваших; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом».
І скрикнула Сусанна сильним голосом, але обидва старі й собі закричали наперекір їй. Один побіг, щоб відчинити ворота до саду. Як же почули ті, хто був в домі, крик, кинулися через бічні двері побачити, що сталось. І як старі розповіли по-своєму про справу, слуги засоромились вельми, бо про Сусанну ніколи чогось такого не говорилось.
Наступного дня, коли народ зібрався у її чоловіка Йоакима, прийшли й обидва старі, сповнені злочинного наміру проти Сусанни, щоб видати її на смерть, то й сказали перед народом: «Пошліть за Сусанною, дочкою Хілкії, жінкою Йоакима».
Ті послали. І прийшла вона сама, її батьки, її діти й усі її родичі. Домашні її й усі, хто бачив її, плакали.
А обидва старі встали серед народу й поклали свої руки їй на голову. Вона ж, плачучи, глянула догори на небо, бо її серце звірилося на Господа.
Старі промовили: «Тоді, як ми самі ходили собі по саду, ввійшла ота з двома дівчатками й зачинивши ворота до саду, відпустила дівчат. Аж тут прийшов до неї хлопець, який там сховався, та й злігся з нею. Ми ж, сидівши в закутку в садку, як побачили злочин, побігли до них, то й побачили, що вони були разом, та не могли його схопити, бо він був дужчий від нас, отож, відчинивши ворота, вискочив; цю ж ми схопили й спитали, хто такий той хлопець. Та вона не схотіла нам сказати. Це ми свідчимо». Зібрані повірили їм – як старшим у народі і як суддям — і засудили її на смерть.
Тоді Сусанна скрикнула сильним голосом і сказала: «О вічний Боже, Знавче скритих речей, який відаєш усе раніше, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене вимовлено неправдиве свідчення, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають».
І почув Господь її голос, і як вели її на смерть, Бог збудив святий дух молодого хлопця на ім’я Даниїл, і цей скрикнув сильним голосом: «Я невинний у крові цієї!» Тоді увесь народ обернувся до нього й сказав: «Що то за слово, що ти промовив?»
Він же, ставши посеред них, заговорив: «То ви такі нерозумні, сини Ізрáїля? Не розсудивши й не розібравши ясно справи, засудили ви дочку Ізрáїля! Поверніться назад до суду, бо оці вимовили на неї неправдиве свідчення».
Увесь народ повернувся чимдуж, і старші народу сказали до нього: «Сідай отут посеред нас і повідай нам, бо Бог дав тобі право старшинства».
Даниїл до них і каже: «Розлучіть їх один від одного далеко, я їх розсуджу».
Як же вони були розлучені один від одного, він покликав одного з них і мовив до нього: «О застарілий у злі!Ось упали гріхи, які ти раніше накоїв, судивши суди несправедливі, засуджувавши невинних і відпускавши винних, тоді як Господь наказав: “Невинного й справедливого не смієш убивати”. Отож, якщо ти бачив оцю, скажи, під яким деревом ти їх обох бачив разом?»
Той відповів: «Під мастиковим деревом».
А Даниїл сказав: «Добре збрехав, на свою ж голову, бо ангел Божий уже взяв від Бога наказ розтяти тебе надвоє».
Відпустив він цього й звелів привести другого та й сказав до нього: «З сімені Ханаана, а не Юди! Краса звела тебе, і пристрасть перевернула твоє серце! Так ви чинили з дочками Ізрáїля, а ті, налякані, вам піддавались, але дочка Юди не знесла вашого беззаконня. Скажи мені, отже, під яким деревом ти захопив їх разом».
Той відповів: «Під дубом».
Даниїл промовив до нього: «Добре збрехав і ти на твою голову, бо ангел Божий з мечем у руці вже чекає, щоб розпанахати тебе надвоє, аби вигубити вас».
І вигукнули усі збори сильним голосом й благословили Бога, який спасає тих, які надіються на Нього. А далі встали на обох старих, бо Даниїл власними ж їхніми губами довів, що вони дали неправдиве свідчення, і з ними зроблено так, як вони заслуговували за свій злий намір супроти ближнього, — вчинено з ними за законом Мойсея й убито їх, і того дня була врятована кров невинна.
Слово Боже
Або:
Перше читання
Дан 13, 41в-62 (коротше)
Читання з Книги пророка Даниїла
Тим днями зібрання засудило Сусанну на смерть.
Тоді Сусанна скрикнула сильним голосом і сказала: «О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніше, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене вимовлено неправдиве свідчення, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають».
І почув Господь її голос, і як вели її на смерть, Бог збудив святий дух молодого хлопця на ім’я Даниїл, і цей скрикнув сильним голосом: «Я невинний у крові цієї!»
Тоді увесь народ обернувся до нього й сказав: «Що то за слово, що ти промовив?»
Він же, ставши посеред них, заговорив: «То ви такі нерозумні, сини Ізрáїля? Не розсудивши й не розібравши ясно справи, засудили ви дочку Ізрáїля! Поверніться назад до суду, бо оці вимовили на неї неправдиве свідчення».
Увесь народ повернувся чимдуж, і старші народу сказали до нього: «Сідай отут посеред нас і повідай нам, бо Бог дав тобі право старшинства».
Даниїл до них і каже: «Розлучіть їх один від одного далеко, я їх розсуджу».
Як же вони були розлучені один від одного, він покликав одного з них і мовив до нього: «О застарілий у злі! Ось упали гріхи, які ти раніше накоїв, судивши суди несправедливі, засуджувавши невинних і відпускавши винних, тоді як Господь наказав: “Невинного й справедливого не смієш убивати”. Отож, якщо ти бачив оцю, скажи, під яким деревом ти їх обох бачив разом?»
Той відповів: «Під мастиковим деревом».
А Даниїл сказав: «Добре збрехав, на свою ж голову, бо ангел Божий уже взяв від Бога наказ розтяти тебе надвоє». Відпустив він цього й звелів привести другого та й сказав до нього: «З сімені Ханаана, а не Юди! Краса звела тебе, і пристрасть перевернула твоє серце! Так ви чинили з дочками Ізрáїля, а ті, налякані, вам піддавались, але дочка Юди не знесла вашого беззаконня. Скажи мені, отже, під яким деревом ти захопив їх разом».
Той відповів: «Під дубом».
Даниїл промовив до нього: «Добре збрехав і ти на твою голову, бо ангел Божий з мечем у руці вже чекає, щоб розпанахати тебе надвоє, аби вигубити вас».
І вигукнули усі збори сильним голосом й благословили Бога, який спасає тих, які надіються на Нього. А далі встали на обох старих, бо Даниїл власними ж їхніми губами довів, що вони дали неправдиве свідчення, і з ними зроблено так, як вони заслуговували за свій злий намір супроти ближнього, — вчинено з ними за законом Мойсея й убито їх, і того дня була врятована кров невинна.
Слово Боже
Псалом респонсорійний
Пс 23(22), 1-3а. 3бв- 4аб. 4вг-5аб. 5вг-6 (П.: пор. 4аб)
Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.
Господь — мій Пастир. Я не матиму недостатку. *
На зелених лугах Він дає мені відпочити,
веде мене на тихі води; *
мою душу Він обновляє.
Веде мене праведності стежками *
ради Імені свого.
Коли я піду навіть долиною смертної тіні, *
зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.
Твій жезл і Твій посох — *
вони мене втішають.
Переді мною трапезу Ти готуєш *
навпроти тих, які мене утискають.
Ти намастив мою голову олією, *
переливається моя чаша.
Отож в усі дні життя мого †
доброта і милосердя супроводжувати мене будуть, *
і я на довгі дні поселюся в домі Господнім.
Спів перед Євангелієм
Єз 33, 11
Хвала Тобі, Христе, Царю вічної слави.
Я не бажаю смерті грішника — слово Господа Бога,
бажаю, щоб відвернувся від своєї дороги і щоб жив він.
Хвала Тобі, Христе, Царю вічної слави.
Євангеліє
Йн 8, 1-11
† Слова Євангелія від святого Йоана
Того часу Ісус пішов на Оливну гору. Та вдосвіта знову прийшов до храму, і весь народ приходив до Нього, і Він, сівши, навчав їх. А книжники й фарисеї привели жінку, схоплену на перелюбі і, поставивши її посередині, кажуть Йому: «Учителю, ця жінка явно була схоплена на перелюбі. В Законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?» Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати підставу звинуватити Його. Ісус же, схилившись додолу, писав пальцем по землі. Оскільки вони продовжували запитувати Його, Він підвів голову і сказав їм: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» І знову, схилившись, писав по землі. Вони ж, почувши, відходили один за одним, починаючи зі старших; і залишився сам Ісус та жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівши голову, сказав їй: «Жінко, де вони? Ніхто тебе не осудив?» Вона відповіла: «Ніхто, Господи». А Ісус їй сказав: «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши».
Слово Господнє
У році В, якщо цей фрагмент Євангелія був прочитаний у неділю, потрібно прочитати наступний
Євангеліє
Йн 8, 12-20
† Слова Євангелія від святого Йоана
Того часу Ісус промовляв до фарисеїв, кажучи: «Я є світло для світу! Хто йде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя».
Однак фарисеї Йому сказали: «Ти свідчиш про самого себе; Твоє свідчення не є правдивим».
У відповідь Ісус сказав їм: «Якщо Я і свідчу про самого себе, Моє свідчення є правдивим, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду. Ви по-тілесному судите, — Я ж не суджу нікого. А якщо Я і суджу, то Мій суд є правдивим, бо Я не один, але Я і Той, хто Мене послав, — Отець. У вашому ж таки Законі написано, що свідчення двох людей є правдивим. Я — той, хто свідчить про самого себе, а також свідчить про Мене Той, хто Мене послав, — Отець!»
Тоді запитали Його: «Де Твій Отець?»
Ісус відповів: «Ні Мене не знаєте, ні Мого Отця; коли б ви Мене знали, то знали б і Мого Отця».
Ці слова Він сказав біля скарбниці, навчаючи в храмі, й ніхто не схопив Його, бо ще не прийшла Його година.
Cлово Господнє
