Слава Ісусу Христу
Мене звати Галина. Хочу поділитися з вами своїм досвідом, пов'язаним із Меджуґор’єм.
У Меджуґор’ї я була вже п'ять разів, і кожна поїздка була унікальною.
Перед першою поїздкою я прочитала багато свідоцтв, уявляла щось неймовірне, розраховувала на "спецефекти"... А їх не було. Не могла зрозуміти, чому сюди приїхала, на об'явлення не потрапила, Розарій і так молилася кожного дня з чоловіком, сповідалася... А тут по камінцях потрібно ходити, Розарій молитись, Адорація така ж сама, нічого особливого...
Але одного ранку взяла Святе Письмо й пішла на гору Подбрдо. Переплутала фрагменти читання – не той розділ відкрила, що в календарі. Але слова "якби ти просила, Я б тобі дав" запам'ятались, і зрозуміла, що я просила про наш будинок, і Бог його дасть. На той момент ми майже 12 років винаймали житло, маючи трьох донечок, а перспективи, що хтось нам допоможе з рідних, не було, хоч Бог уже дав роботу, і певну суму вже назбирали. На той момент вона була невеликою для покупки власного житла, тим більше що ми хотіли окремий будинок у Житомирі, де проживаємо.
Після приїзду додому вирішила знову поїхати в Меджуґор'є. Цього разу з двома інтенціями – молитися за власний будинок і мою маму, яка помирала від онкології. На той час мені було важко спілкуватися з батьками. Клубок непробачення просто застряг у горлі.
Коли ми приїхали, нам сказали, що сьогодні можемо бути присутніми на об’явленні Богородиці. Це було 23 червня 2017 року – мій день народження. Тоді відзначалася урочистість Пресвятого Серця Ісуса. Я відчула, що було ЩОСЬ на горі. Мені по-іншому дихалось, ніби на повні груди.
Я прекрасно пережила Адорацію, де постійно перепрошувала й мала жаль за свою поведінку. У ту хвилину моя дитина, якій було майже сім років, просто гралась камінчиками – і так цілу годину!
В одну з ночей я задихалась від клубка
непробачення. Біль непробачення мене
вже втомив, мені було важко зрозуміти
поведінку батьків, не могла їм простити,
це було так важко. Дитячі зранення давали
про себе знати. Було важко через те, що
саме в той момент, коли рідні чекали
відповідної поведінки від мене, бо мама
помирала... я просто перестала спілкуватись.
Мені боліло кожного дня, давило в грудях,
а сил узяти телефон не було... Розмови з
батьками відбивались на відносинах із
чоловіком та дітьми – я на них постійно
кидалась.
Коли група поверталася додому, то священник, який нас супроводжував, почав молитися молитву пробачення для всіх в автобусі. І прямо називав тих, кому я маю пробачити: мамі, бабці, однокласникам, одногрупникам... І я заглибилась у цю молитву. Повторювала за священником, бо мені це було потрібно!
Після повернення в Житомир ми через 3 тижні купили будинок – і я відразу вирушила в паломництво до Бердичева, щоб подякувати Богородиці. Найсмішнішим було те, що до цього будинку мій чоловік Андрій придивлявся декілька років, але його ніяк не могли продати, було багато охочих, але до покупки не доходило. І в кінцевому результаті на нього скинули ціну, тож ми змогли його придбати. Однак знаємо, що цей будинок тримав для нас Господь.
Ще напередодні я поїхала до батьків.
Ішла і боялась... Адже зв'язок із батьками
був утрачений, проте, дивлячись на
батьків, я відчула... НІЧОГО, Я НІЧОГО НЕ
ВІДЧУЛА! Ні жалю, ні болю, ні злості,
НІЧОГО! Це було неймовірно! Я звільнена!
Господь дав можливість в останню годину бути біля мами, яка була вже без свідомості, помолитись біля неї і Розарій, і Коронку, поставити хрестик на чолі і самій попросити пробачення.
На похороні я просила людей пробачити мою маму. Це були слова серцем, а не за шаблоном. Були різні люди, але я казала: якщо вам буде важко простити, то скажіть: "В ім'я Ісуса Христа я пробачаю Ользі за те й те". І ще додала слова, які сказав священник на молитві пробачення (він цитував Богородицю): "Інші нас зранили тому, що самі були зранені".
Четверта моя поїздка, якщо сказати одним словом, була СПОВІДДЮ. Я тричі ходила до сповіді, бо розуміла, що на попередній себе виправдовувала й не хотіла зізнатись у своїй провині. Але, думаю, Марії важливі наші очищення. Тоді ми вільні, готові любити й змінювати своє життя!
Восени ми поїхали разом із чоловіком на семінар для подружжів. Це був наче медовий місяць: без дітей, і проблеми залишилися вдома! Ми були на горі об'явлення пізно ввечері самі – тільки ми і Богородиця (літом такого немає). Думаю, ця поїздка зблизила нас. Також побачила на прикладі інших жінок, як моє активне служіння окремо без чоловіка (здавалось, навіть у благих цілях) може зруйнувати відносини в подружжі.
Слава Богу за Меджуґор’є! Слава Богу за Марію!
Люблю й обіймаю!
Галина (Україна)
