» » » В Меджуґор’ї я знайшла свій дім

В Меджуґор’ї я знайшла свій дім

  • 05 квітня 2019, 13:11

В Меджуґор’ї я знайшла свій дімУперше я приїхала до Меджуґор’я влітку 2014-го року, через кілька місяців після тяжкої втрати мого батька. У свої 35 літ я залишалася самотньою – не мала своєї сім’ї, не реалізувалася в професії. Усі лінії, які я намагалася вибудовувати – й особисті, і кар’єрні – здавалося, зайшли в глухий кут. Я не розуміла, що я роблю не так та як бути далі. Хоча й тяжко, проте довелося прийняти те, що життя минає повз, що мої таланти, які я відчувала в собі, рік у рік залишаються незатребуваними. Мені не вдалося здійснити в житті нічого значного, нічого, що могло б виправдати моє життя перед Богом. Я майже поставила на собі хрест.

До Меджуґор’я мені порадила поїхати ведуча психологічної групи, яку я тоді відвідувала. На російськомовному сайті цього місця я прочитала про об’явлення та налаштувалася скептично – мало хто кого бачить, мене це точно не зачепить. Вирішила не їхати – навіщо? Перед тим, як остаточно закрити для себе це питання, пройшла ще за одним посиланням і натрапила на свідоцтво лікаря-гінеколога з України. Вона писала про свій досвід, про те, як поїздка до Меджуґор’я змінила її погляди на життя та свою професію. Це свідоцтво мене так вразило, що я миттю почала шукати, як дібратися до цього місця. За короткий строк придбала квитки й почала чекати на поїздку.

Мої перші дні в Меджуґор’ї виявилися наповненими всілякими чудесами – кожного дня відбувалося щось непоясненне. Важко втілювати в слова духовний досвід, можу лише сказати, що я – на той момент знесилена й у чомусь мертва – наче потрапила в паралельний світ, який нібито й подібний на наш, але тільки на вигляд. Тої поїздки я дуже багато плакала – щодня, кожної вечірньої програми – мовби із серця почала спадати короста, і воно, зранене, вбирало всю ту красу й світ, які мене оточували. І сльози текли та й текли, не перестаючи. Тоді я відчула, що проживаю найщасливіших сім днів мого життя.

Найбільшим потрясінням першої поїздки стало об’явлення 2 серпня. Я пішла на нього, тому що «всі пішли». Дорогою до підніжжя гори майже механічно перебирала вервицю й повторювала незвичну ще молитву Розарію, не розуміючи, навіщо стільки разів казати одне й те саме. Опинившись біля підніжжя Подбрдо в оточенні галасливої італійської групи, що хором скандувала Santa Maria, Madre di Dio, prega per noi peccatori, я згубила надію хоч якось налаштуватися на молитву й вирішила просто сісти на землю та терпіти. Урешті настала тиша, і тоді я зрозуміла, що щось почалося. Через деякий час я заплющила очі й відчула Дотик, який змінив для мене все. Заплющувала я очі людиною-невдахою, а розплющила їх із глибинним, що пронизував єство, відчуттям, що моє життя – досконалість, що все йде за Планом, що мене – так, саме мене – бачать згори й люблять. Світ став інакшим. За кілька хвилин і він, і моє життя переобразилися. Коли через мить знову зазвучали слова пісні й молитов, я відчула, що Марія, відходячи, вітала мене в Меджуґор’ї. Ніби Вона чекала мене й утішилася, що я нарешті приїхала. Знову й знову я плакала від радості й удячності, що виливалися із серця.

Через тиждень я повернулася до Москви. Сприйняття життя після тієї поїздки в мене змінилося. Я довірила його Богові й більше не відчуваю себе невдахою. Це неоціненний дар і чудесне для мене переображення. Поїздки в Меджуґор’є (із 2014-го їх було вже 7), як і раніше, залишаються для мене днями духовної віднови та зустріччю з Богом – цілковито реальною та відчутною.

Тиждень назад я повернулася із семінару для координаторів паломницьких та молитовних груп (в останні роки я супроводжую групи з Росії, які приїжджають на фестиваль Младіфест). Із привітальним словом до нас звернувся архієпископ Хенрік Хосер. Він ділився своїм досвідом паломництв, зокрема на Святу Землю, і мені подумалося, як багато можна здобути, відкриваючись на ті незручності й навіть жертви, які нам доводиться приносити й до, і після відвідання святих місць. Я замислилися про паломництво саме як про добровільну жертву Богові – адже ми віддаємо і час, і гроші, душевні й фізичні сили.

У сучасному світі достатку думка свідомо вибрати дискомфорт чи відмовитися від звичних вигод видається недоречною, незрозумілою. Ми звикли до гарячої води, кондиціонерів у спеку, автомобілів, і якось не спадає на гадку захотіти обмежити себе у вигодах, навіть коли ми приїжджаємо зустрітися з Господом. Цього разу мені захотілося подумати про паломництво саме як про мій дар Богові, який я підношу, вибравши провести цей час із Ним. Я приїжджаю до Меджуґор’я (а це довгий і дуже часто нелегкий шлях) та кажу: «Господи, я хочу подарувати Тобі, посвятити Тобі ці декілька днів мого життя, потерпіти дискомфорт заради Тебе. Ти бачиш, наскільки моє життя сповнене суєтою. Тепер же я хочу присвятити Тобі, наблизившись, наскільки можливо, до простоти, у якій жив Ти, порадіти тому, що я можу дихати, ходити, бачити й чути, говорити з Тобою».

У російській мові слово «жертва» має негативний відтінок – як щось, що мене заставили віддати, попри мою волю. Але цього разу я відчувала, що якщо я сама хочу відмовитися від чогось, жертва стає добровільною, бажаною, і це слово переображується. Жертва стає даром, милістю.

І сьогодні я прошу в Бога, щоб я й надалі могла приїжджати до Меджугор’я й радісно віддавати  Йому та ближнім своє серце, час, душевні й фізичні сили.

Світлана, Росія      

Взято з газети Світло Марії

Переглядів 585
Додати коментар

Послання Богородиці, 25 березня 2000., Меджуґор'є.
“Дорогі діти! Моліться йвикористайте цей час, бо це час благодаті. Я з вами і заступаюся перед Богом за кожного з вас, аби ваше серце відкрилося Богові й Божій любові. Дітоньки, моліться безперестанку, поки молитва не стане для вас радістю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

Спецтема

Онлайн трансляція...

Переглядів 162079
11:25, 14-07-2014
Всі статті

Фоторепортаж

«    Квітень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930 

А Ви були в Меджугор'є?

Так, один раз
Так, багато разів
Ні, але дуже хочу туди поїхати