Воскресіння можливе лише після смерті. Коли ми дивимося на хрест, бачимо страждання, темряву й нібито кінець. Але коли вдивляємося в порожній гріб Ісуса, відкриваємо початок.Цією дорогою нас невтомно веде Марія, коли закликає до посту, зречення і жертви. Це означає вмирання. Так народжується нове життя. Без хреста, без смерті немає воскресіння.
Ісус у притчі про зерно навчає нас, що коли зернина не впаде в землю і не помре, то не принесе плоду. Наші щоденні малі вмирання гордості, егоїзму, лінощів і страху можуть стати місцем народження чогось нового.
Марія своїм прикладом і заступництвом допомагає нам пожертвувати своє життя Богові. Вона пожертвувала Йому свої плани й сказала «fiat». Так само й наше жертвування життя Богові може стати причиною воскресіння багатьох сердець.
Цього року ми згадуємо 800 років від смерті святого Франциска з Ассізі. Він зрікся багатства й безпеки батьківського дому. Перед очима міста він зняв із себе дорогий одяг і повернув його своєму батькові. Це була не хвилинна ревність, а радикальний початок навернення, що принесло віднову Церкви. У час охолодження любові він став живим Євангелієм. З його «так» Богові виросла спільнота, яка живе вже вісім століть.
Коли людина жертвує своє життя Богові, це ніколи не залишається без плоду. Так само як святий Франциск уже століттями здобуває світ для Ісуса, так і наші малі, приховані жертви можуть принести воскресіння віри в серцях інших.
Марія нагадує нам, що Бог близький і вислуховує наші молитви, а ми оспалі. Це трагедія учнів у Гетсиманському саду. Вона сказала: «Ви такі сліпі й прив’язані до земних речей та думаєте про земне життя. Бог послав Мене, щоб привести вас до вічного життя. Я, дітоньки, невтомна, хоча бачу, що серця ваші важкі та втомлені від усього, що є благодаттю і даром» (25.10.2006).
Марія хоче, щоб ми сяяли святістю, як весняна квітка. Весняна квітка сяє не тому, що старається. Вона сяє, бо приймає світло. Але перш ніж розквітнути, зернина повинна впасти в землю й померти. У тиші, в укритті, у темряві ґрунту відбувається таємниця нового життя. Те, що зовні виглядає як кінець, насправді є початком преображення. Так само й зі святістю. Це не досягнення й не зовнішня досконалість. Це відкритість, яка народжується з умирання для самих себе. Коли дозволимо, щоб у нас померли гордість та егоїзм, звільниться простір для Божого світла.
Коли ми навернемося до Бога всім серцем і дозволимо Йому любити нас, почнемо сяяти не власною силою, а життям, яке проросло в нас після прихованої смерті зернини.
Молитва:
Мати тихого вмирання задля нового життя! Тобі довіряю цей час благодаті. Ти знаєш, як важко нам жертвувати собою. Коли боїмося втрати, коли противимося хресту й болю, візьми нас за руку й веди дорогою довіри. Допоможи нам умирати для гордості, егоїзму й страху, щоб у нас могло зростати нове життя. Ти знаєш, що означає сказати Богові «так». Випроси нам відкрите серце, яке не боятиметься темряви землі, бо вірить у світло воскресіння. Пробуди нас зі сну байдужості. Маріє, допоможи нам пожертвувати своє життя Богові, щоб із нашого прихованого вмирання виросло в серцях інших нове життя. Амінь.
