Ісус розказував чимало притч, у яких тлумачив таємниці Царства. Однією з них є притча про таланти. Ось що повідає Євангеліє:
«Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п’ять інших талантів.
Так само ж і той, що взяв два, і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п’ять талантів, приніс іще п’ять талантів і сказав: «Пане мій, п’ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п’ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я». Казав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!» (Мт. 25: 14-31).
На що тут важливо звернути увагу? Людина з п’ятьма талантами здобуває до них іще п’ять. Другий, із двома талантами, здобуває ще два. Третій, у кого був один талант, свого не знищив, не розтратив, навпаки, зберіг і повернув господареві таким самим, яким отримав. А господар незадоволений — відбирає в слуги той мізер, який йому вділив, і віддає іншому, аби в нього стало ще більше. Звучить досить дивно, можна сказати - несправедливо. Знову страждає незаможний, а отримує заможний.
Проте, якщо придивитися й вдуматися в цю притчу з перспективи сповіді, стає цілком очевидно, що Ісус не виправдовує й не утверджує несправедливості, а показує нове розуміння завдання людини. Тільки той, хто працює, розвивається, зростає, не пасує ні перед чим, навіть перед можливими втратами, здатен зробити щось справжнє. Лише такий здатен рости й буде за це винагороджений. Той же, хто хоче зберегти сім’я дарів, уже здійснює серйозний промах. Хто не росте, той падає. «Тож коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор. 10: 12).
Із цієї притчі можна зрозуміти, чому лінь відносять до основних гріхів. Мова не йде про людину, яка спить на годину довше, запізнюється до школи чи не встигає закінчити чогось у відведений строк. Лінь — це питання співробітництва людини з Богом. Якщо я співпрацюю над розвитком своїх обдарувань, то ставлюся до праці серйозно. Якщо не намагаюся їх розвивати, то я лінивий. А коли я лінивий, фактично не дозрію в людину, створену за образом і подобою Божою. По суті, це глибокий спротив Божій волі: Бог ревнивий до сімені обдарувань, які вклав нам у серце, і Йому не все одно, як ми себе поводимо. Який батько байдужий до того, як ростуть і розвиваються його діти? Якому б садівнику було байдуже, якщо б насіння якоїсь квітки вирішило рости лише до половини й не розвиватися уповні? Звичайно, він був би засмучений, що трудився надарма і його довіра не була виправдана.
Людина створена таким чином, що здатна до розвитку. Бог, творячи, промовив над усім, що це було добре, але він сказав також: «Ростіть!» Це — Божа заповідь. Це внутрішня потреба всього сотвореного, особливо людини. Усе несе в собі внутрішні закони росту, і жодне сім’я на світі, якщо для нього створені умови, не здатне цьому росту противитися. Одна лише людина у своїй свободі здатна сказати: «Не буду розвиватися!» Інакше кажучи, лінь можна вибрати. При цьому, піддаючись цій ліні, людина протиставляє себе початковій волі Божій, яка й визначила всьому творінню ці внутрішні закони росту.
«Дорогі діти! Ви відповідальні за послання. Тут є джерело благодаті, а ви, дорогі діти, — посудини, які переносять дари. Тому вас, дорогі діти, закликаю, щоб свою роботу виконували відповідально. Кожен буде відповідати згідно зі своєю мірою. Дорогі діти, закликаю вас із любов’ю давати дари іншим, а не залишати їх для себе. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик!» (8 травня 1986 р.)
«Дорогі діти! Сьогодні дякую вам за вашу присутність у цьому місці, де даю вам особливі благодаті. Закликаю кожного з вас, щоб віднині почали жити життям, якого Бог хоче від вас, і щоб почали творити добрі діла любові й милосердя. Не хочу, щоб ви, дорогі діти, вершили послання й чинили гріх, який Мені не є милий. Тому, дорогі діти, Я хочу, щоби кожен із вас жив новим життям, без руйнування всього того, що Бог сотворює у вас і що вам дає. Я даю вам своє особливе благословення й залишаюся з вами на вашій дорозі навернення. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (25 березня 1987 р.)
