Особистий досвід (о. Славко Барбарич, OFM)

  • 06 грудня 2019, 16:00

 

Особистий досвід (о. Славко Барбарич, OFM)Думаю, кожнен із нас зустрічався з питанням, яке турбувало чи турбує досі: чому існує гріх? Чому те чи інше заборонене, чому щось вважається гріхом? Думаю, мало хто з нас уникнув таких підозр: може, гріх узагалі придуманий, аби нас залякати, аби тримати нас у кулаці, щоб легше було нами керувати? Чи не підозрювали ми десь у глибині душі, що гріх придумали старші — батьки, Церква чи хтось іще, посилаючись на Бога, аби легше було здійснювати власну волю?

Буде, можливо, ясніше, якщо я розкажу про досвід, який ношу в душі. Ще в роки навчання в семінарії мене турбувало питання, чому те чи інше — гріх. Я не наважувався запитати про це вголос — мені здавалося, що всі вважатимуть мене якщо не телепнем, то вже точно безбожним. Питання це, як темна тінь, переслідувало мене й не давало мені спокою протягом усіх років навчання. Ставши священником, я старався завжди серйозно ставитися до святої сповіді, але питання поставало все більш виразним. Слухаючи раз по раз, що говорять люди про досвід свого життя, я відчував у глибині душі, що багато хто неправильно розумів, у чому полягає гріх, і сповідь легко перетворювалася на щось формальне, де ніколи немає певності, що хтось дійсно кається.
Так я, молодий священник, опинився в глибокій кризі. Я мучився питанням, чому служить сповідь. Із вівтаря ми голосимо Радісну звістку, говоримо про гріх й закликаємо зупинити гріховні звички, однак рідко коли в сповіді й проповіді мені доводилося чути, аби хтось закликав до Христових слів про те, щоб покінчити з гріхом. Я не розумів у глибині душі, навіщо тоді взагалі проповідувати, навіщо сповідати… Мені хотілося бачити хоча б якусь різницю від сповіді до сповіді. І оскільки цієї різниці я не спостерігав й не знаходив, питання поставало всеохопніше й нагальніше.
Зараз я бачу, що тут починаються драми багатьох священничих покликань, якщо їм не вдається відкрити значення свого покликання, особливо покликання до [таїнства] примирення. І так само ясно я бачу, що в багатьох християн, особливо молодих, є труднощі зі сповіддю — вони думають: «Що, знову потрібно говорити те саме? Чому я повинен розказувати це священнику?» Тому нерідко буває, що багато хто згадує про речі тільки периферійні й незначні, а важливі скриває і не розказує про них. Це ставалося, напевне, з кожною молодою людиною, особливо в перехідному віці й у період становлення взагалі. Саме тоді багато перестають ходити до сповіді. Священник же відчуває, що ті, кому слід би було посповідатися, до сповіді не ходять, а ті, хто приходить, роблять це легкодумно й поверхово.
Пам’ятаю одну віруючу, яка попросила розмову про сповідь і при цьому ясно зазначила, що сповідатися не хоче. Першими її словами було: «Чому я повинна сповідатися священникові, який є такою ж людиною, як і я? Я сповідаюся напряму Богові!» Я на мить замовк. У мене було відчуття, що мене взяли в лещата. Це ж був і мій власний голос. Я не знав, що відповісти. Я сказав тоді: «І в мене була та ж проблема зі сповіддю. Навіщо людям сповідатися у священника, який є тільки людиною? Чи не тому, напевне, що священникам цікаво й хочеться знати все, що ви зробили… Ніхто з людей, думаю, не розказує їм нічого нового. Священникові знайомі всі гріхи, усі людські вчинки… Так що ваша проблема — також і моя…»
Вона трохи замовкла, і раптом до нас дійшло: тут є ще дещо! Питання не лише в тому, навіщо потрібно сповідатися, а йдеться про щось набагато глибше. Ідеться про зустріч зраненого й Цілителя; грішного й святого; ображеного й Утішителя; приниженого й Того, Хто піднімає смиренних; голодного й Того, Хто насичує спраглих; заблудлого й Того, Хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб віднайти одну загублену; того, хто в пітьмі, і Того, Який сказав, що Він — Світло; того, хто збився з дороги, і Того, Хто сказав, що Він — Дорога; підвладного смерті і Того, Який сказав, що Він — Життя; самотнього і Того, Який бажає бути разом з людськими синами. Ми говорили ще довго, обоє зціляючись у своєму розумінні сповіді.
"Дорогі діти! Сьогодні всіх вас хочу огорнути Своїм Покровом і повести всіх на дорогу навернення. Дорогі діти, прошу вас, дайте Господеві все своє минуле, все зло, яке нагромадилось у ваших серцях. Хочу, щоб кожен із вас був щасливий, а з гріхом таким ніхто не може бути. Тому, дорогі діти, моліться –і в молитві пізнаєте нову дорогу радості. Радість об’явиться у ваших серцях, і так ви будете радісними свідками того, чого від кожного з вас хочемо Я і Мій Син. Я вас благословляю. Дякую вам, що відповіли на мій заклик”. (25 лютого 1987 р.)

Переглядів 2 251
Додати коментар

Послання Богородиці, Цариці миру, через візіонерку Мір’яну Драгічевич-Солдо, 2
"Дорогі діти, Мій Син, Який є світлом любові, усе, що робив і робить, робив із любові. Так і ви, діти Мої, коли живете в любові й любите своїх ближніх, звершуєте волю Мого Сина. Апостоли Моєї любові, станьте малими, відкрийте свої чисті серця Моєму Синові, аби Він міг діяти через вас. За допомогою віри наповніться любов’ю. Але, діти Мої, не забудьте, що Євхаристія - серце віри. Це є Мій Син, Котрий живить вас Своїм тілом і зміцнює Своєю кров’ю. Це чудо любові - Мій Син, Який завжди знову приходить, живий, щоб оживити душі. Діти Мої, живучи в любові, звершуєте волю Мого Сина - і Він живе у вас. Діти Мої, Моїм Материнським бажанням є те, аби ви Його завжди більше любили, тому що Він вас закликає Своєю любов’ю, дарує вам любов, щоб ви її ширили всім навколо вас. Через Його любов, як Мати, Я з вами, щоб вам говорити слова любові та надії, щоб вам говорити вічні слова – переможні над часом і смертю, щоб закликати вас бути Моїми апостолами любові. Дякую вам."

Спецтема

Онлайн трансляція...

Переглядів 299 186
11:25, 14-07-2014
Всі статті

ДНІ ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ


Фоторепортаж

«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

А Ви були в Меджугор'є?


Березень 2024 (26)
Лютий 2024 (37)
Січень 2024 (26)
Грудень 2023 (47)
Листопад 2023 (40)
Жовтень 2023 (23)