«Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.» (Від Матвія 4:1-11)
Спокушання Ісуса в пустелі відбулося перед початком Його діяльності. Отже, Ісус іде в пустелю. Там Він молиться й постить.
Перше спокушання стосується речей матеріальних.
Друге спокушання полягає в тому, щоб Ісус випробував Отця, аби побачити чи Бог, Якого Він називає своїм Отцем, втрутиться, щоб Його вберегти у випадку падіння. Ісус відмовляється, бо це було би спокушанням Бога. Іншими словами, якщо людина чинить щось, що веде у прірву, чи Бог відповість на такий виклик? Ісус застерігає, що не можна випробовувати Бога, що слід дотримуватися закону, що його Сам Бог заклав у природу.
Третє спокушання є спокушання владою. Треба поклонитися дияволу, і в нагороду він дасть владу. Ісус відкидає усі спокус і тільки тоді до Нього приступають ангели і Йому служать.
Святий Матей невипадково саме так сприймає і показує початок Ісусової діяльності. Ісус прийшов, аби виправити гріх Адама і Єви. Вони мали все, але все втратили, бо стали сліпі до всього, що мають, але відкрили очі на те, що їм було заборонено і чого вони не мали. Посягаючи на заборонене, вони хотіли мати й те, що їм не належало, тому втратили все й були змушені йти у пустелю взаємин із Богом і одне з одним. Опинилися в пустелі відразу, коли були змушені покинути рай і гармонію взаємин між людиною, Богом і природою.
Ісус прийшов урятувати всіх, оновити занепалий світ і відкрити йому шлях спасіння. Тому Він Сам повинен був піти в «пустелю» як наслідок гріха. Щоб могти започаткувати новий світ, світ Царства Божого і так відкрити людині новий шлях, шлях спасіння. Після того, як не посягнув на заборонене, як це зробили Адам і Єва, приходять ангели, знак відновленого раю – Царства Божого, і Йому служать.
Так Ісус особисто входить до нового Царства і всім відкриває шлях спасіння там, де воно для всіх було втрачене.
Цей процес є істиною що стосується всіх людей. Коли мають усе, часто і втрачають усе, бо, перебуваючи в достатку, забувають Бога і не думають про Його присутність. Коли ж втрачають Бога, тоді справді починають його шукати, бо пустеля взаємин із Богом і людиною є для людини нестерпною.
З цього епізоду добре видно образ людини: вона може мати мир і жити у щасті тоді, коли долає свою пустелю, повністю передає своє життя Богові, коли долає любов до матеріального, марнославність, жадобу влади і будь-яке спокушання Бога.
Оскільки піст був таким важливим у житті Ісуса, був умовою відкривання Божого шляху, це ж значення посту маємо відкрити й ми. Ті, хто постять, входять у свою власну пустелю і там знову вибирає Бога, а вирішивши вибрати Бога, кладуть початок новому світові, світові Царства Божого.
Новий світ не може постати без того, щоб людина не побувала у пустелі, там, де їй легше розпізнати зло та Злого і де вона успішно бореться за добро.
Фрагмент з книги о. Славка Барбаріча «Постіть серцем».
