Дорогі брати і сестри, парафіяни, паломники, дорогі друзі Меджуґор’я, друзі Богородиці, друзі Цариці миру по всьому світу, які пов’язані з Богородицею й із тим, що Вона говорить нам, які відкрилися Їй та Її закликам — закликам до миру й молитви! Від усього серця вітаю вас усіх і хочу передати вам декілька слів.
Великий піст позаду, настає Великдень. Це заклик нам усім до Воскресіння в нас — у цьому році особливий. Саме зараз, під час епідемії коронавірусу, коли ми залишилися без Євхаристії, без спільної молитви, без таїнства сповіді; саме цей час — час мовчання, час, щоб зануритися в себе, час, щоб дозволити Господу нас переобразити.
Це час молитви, коли наша Матір хоче, щоб ми відкрилися Богові, як природа відкривається сонцю, сонячному теплу, щоб у молитві відкрилися Божій любові, дозволили Йому говорити до нашого серця, дозволили променям Його любові торкнутися нашого єства, щоб у глибині його відбувалося переображення. Богородиця, наша дорога Мати, хоче, щоб воно в нас сталося й закликає: поверніться до Ісуса, поверніться!
Поверніться до молитви й посту! Зосередьте погляд і серце на Богові, відкрийте серце Божій любові й відпустіть усе, що відчужує від Нього, від молитви. Відпустіть, залиште й поверніться до Бога, як блудний син повертається до батька.
Час, який ми зараз переживаємо, подібний до того ж, що переживає блудний син: час мовчання, час, коли ми повертаємося до себе, розмірковуємо, вдумуємося, вдивляємося, де дотепер могли збитися зі шляху, де віддалилися від Ісуса, коли відійшли від молитви, від посту, від Божого слова, від членів своєї сім’ї, від справжніх цінностей. Це час, коли я повертаюся, заново повертаюся до Господа й молитви. І прикладом у всьому цьому нам, дорогі друзі, є Марія. Вона — людина, яка відкривається Богові, яка дозволяє, щоб Він Їй говорив. «Ось Я Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по Твоєму слову!» Ось ця згода, відкриття серця; і відбувається це в Ній у мовчанні. Коли ангел звертається до Неї, Марія входить у Своє нутро, занурюється у Своє серце, залишається в мовчанні. І все, що відбувається, зберігає у Своєму серці, знову у Своєму нутро, у мовчанні.
Дорогі друзі, цю ситуацію можна сприймати двояко. Можна як щось, що нас спіткало, як щось небажане. Можна у зв’язку з цим нарікати, що немає можливості для Святої Меси, поклоніння Святим Дарам, таїнства сповіді, немає можливості вийти на вулицю... Це нагадує, як вели себе ізраїльтяни в пустелі, вийшовши з Єгипту, коли говорили: у нас немає нічого, крім цієї жалюгідної їжі, цієї манни, яка вже нам остогидла. Тобто й те, що маємо, — ніщо. Вони сприймали тільки те, чого не мали. Так і ми можемо зосередитися зараз на тому, чого в нас немає, чого не вистачає, чого не можемо.
Інша можливість — обернути цей час, що нас спіткав, на щось добре. Ми маємо можливість зробити внутрішній вибір і вирішити: цей час зараз я прийму як час благодаті, як час, подарований для внутрішнього перетворення, час, щоб відкрити Господу серце, час, щоб заспокоїтися, стати, зупинитися, час, який допоможе мені не поспішати, не гнатися, побачити, що в мене є час для молитви, для Божого слова, для членів своєї сім’ї.
Це, дорогі друзі, і є Воскресіння! Переживімо його як справжнє Воскресіння.
Воскресіння Ісуса відбулося в тиші, без свідків. Так і ми опинилися в тиші своєї кімнати, свого будинку. Ісус хоче, щоб у нас, тут і зараз, відбувалося Воскресіння. І воно станеться, якщо ми вийдемо з гробу, у якому, можливо, знаходимося, — із гробу негативних думок, негативних переживань щодо якихось людей, — і почнемо іншим бажати добра.
Коли ми вирішуємо прощати, коли починаємо молитися й просити про любов до того, кого не любимо, кого не терпимо, хто нам неприємний, зачепив нас, коли починаємо молитися про любов до цієї людини — це також вихід із гробу.
Коли приймаємо рішення бачити щось хороше, нам дароване, що є навколо нас, бачити в природі Боже творіння, бачити достаток усього, даного нам у дар, — це вихід із гробу, воскресіння, нове життя.
І цього, дорогі друзі, я бажаю вам від щирого серця!
Щасливої та благословенної Пасхи!
