Дорогі друзі Меджуґор’я!Я, отець Дітмар Зайфферт, народився в Німеччині, але вже 22 роки працюю на моїй другій батьківщині – Росії. Коли я розпочав там свою місію, то був переповнений ентузіазмом. Я думав про себе, що тріумф Непорочного Серця Марії вже почався. Людям теж було цікаво, вони були допитливі, і щороку на нашу парафію приходили нові люди. За один рік я здійснив 40 хрестин.
Останнім часом ситуація дещо змінилася. Початкова ейфорія минула, усі заспокоїлися. Католики мало впізнавані в російському суспільстві. Ми – меншість, що зникає, що не відіграє майже жодної ролі. З цим деколи тяжко змиритися, і постає питання: «А чи має це взагалі смисл?» Треба чимало сил, аби плисти проти течії. Звідки беруться сили? Найгірше, що ми тратимо радість від своєї віри. П’ятнадцять років назад я прибрав телевізор зі своєї парафії та почав щодня поклонятися Пресвятим Дарам. Саме там я приношу Господеві всі свої страхи. Іноді я просто говорю з Ним про все, що мене турбує. Я молюся за наших людей та посвячую їх Найсвятішому Серцю Ісусовому. Це так само важливо, як й активна робота. Люди відкривають свої серця, коли ми молимося за них. Бог чує і відповідає мені. А вранці стараюся щодня посвячувати себе, своїх близьких, свою парафію і свій народ Непорочному Серцю Діви Марії. Наші емоції не завжди є нашими друзями. Але якщо я вкладаю все в серце Марії, то Вона може повернути все на добро й благо.
І є ще одна опора в моєму духовному житті – мої регулярні поїздки до Меджуґор’я. Для мене це завжди велика благодать, яка підтримує мене в моєму покликанні місіонера. Особливо в Меджуґор’ї я відчуваю, як Богородиця бере мене за руку й веде за собою. Щоразу Вона дарує мені чудові зустрічі та пережиття, які укріплюють мене в моєму священстві.
Цьогоріч я був із другом. І ми все робили разом. Якоїсь миті відчув себе трохи зайвим, тому що всі його знали. Це був болісний момент для мене. Тієї ж хвилини один юнак попросив мене висповідати його. Це практично була сповідь із цілого життя. Ми бесідували майже дві години. Після цього ще прийшла на сповідь молода жінка з Південної Америки. І вона відійшла зі сльозами радості на очах. Тоді я відчув, як Богородиця приводить до мене людей, аби я міг їм допомогти. У Меджуґор’ї Богородиця показала мені, як я потрібен Їй і людям. Це наповнює мене великою радістю в моєму покликанні та вдячністю до Марії. Я знаю, що Вона закликає не ідеальних людей, а кожну людину такою, якою вона є, з її сильними й слабкими сторонами. Для Богородиці я не розмінна монета, але Вона закликає мене, бо знає мене, і Вона довіряє мені.
О. Дітмар Зайфферт
