Уперше про Меджуґор’є я почула тринадцять років тому від товаришки, з якою час від часу зустрічалася й ділилася радістю від пізнання дії Бога у власному житті. Запрошення відвідати сучасне Марійне місце прозвучало в моїх духовних етерах, а тому вже наступного року я ступила на благословенну землю в складі ансамблю духовної музики «Ave Maria».Їхали до Меджуґор’я, звісно, з музичними інструментами (із трьома скрипками й моєю бандурою), бо дуже хотіли заграти на Младіфесті. Звичайно, нам не дозволили грати на закритті фестивалю. Ми засвоїли дуже важливий урок смирення. І всі наступні роки, аж до 2019-го, доки разом грали в ансамблі, ніколи про нього не забували: училися у своїй творчості слухати Бога, іти туди, куди Він кличе, де нас потребує, а не безладно висуватися непроханими вперед; разом молилися й ходили в піші прощі. Багато наших виступів, особливо після других відвідин Меджуґор’я 2014 року, ми будували на посланнях Богородиці, читали їх у будинках престарілих, лікарнях, слідчому ізоляторі, парафіяльному храмі й інших церквах, грали під час Адорацій, співали пісні Меджуґор’я й Тезе.
Бог завжди дає більше, ніж ти просиш, але тоді, коли це потрібно. Та через чотири роки навчання смирення ми… грали «Ave Maria» Джуліо Каччіні біля літнього вівтаря під час Служби Божої в часі Причастя. Таке нам й уві сні не могло наснитися – ми грали, коли відбувався найголовніший момент Літургії – Євхаристія. І це був не якийсь виступ, а молитва струнами, серцем, усім єством.
У Меджуґор’ї паломники завжди йдуть до могили отця Славка Барбарича. Коли я молилася там 2014-го, раптом подумала, що хочу щось робити для Меджуґор’я, і щиро попросила допомогти мені в цьому отця Славка. Вечері до мене підійшла Оля, що живе в спільноті «Світло Марії». Ми розговорилися. Дівчина запитала, де я працюю, а почувши відповідь, утішилася: «О, мені так треба українського філолога». Відтоді я допомагаю спільноті перекладами з російської різних матеріалів, але найтрепетнішою для мене є хвилина, коли я отримую на коректуру послання Богородиці. Я знаю, що в Україні так багато філологів, достойніших від мене, а мені довірено таку відповідальну справу. І треба пильнувати, щоб жодним чином не втрутитися в текст послання, уважно порівнювати з хорватським оригіналом, іншими слов’янськими варіантами, вивіряти в словниках значення слів, радитися… Інколи навіть просльожуся від усвідомлення, яка я маленька людинка, а торкаюся чогось великого.
До 40-річчя об’явлень переклала книгу Мир’яни Солдо «Моє серце переможе». Доводилося це робити наприкінці навчального року, коли дуже багато роботи в школі, але попри недоспані ночі була щаслива.
Якось у книжці про Меджуґор’є прочитала, що візіонери мали свої молитовні групи, з якими молилися від самих початків об’явлень. Подумала, які то щасливі люди, адже моляться разом із тими, хто бачить Богородицю. Й ось одного дня мені запропонували молитися в молитовній групі з візіонером Іваном. Я лише знову вдячно схилила голову перед Богом, бо вкотре прагнення мого серця сповнилося.
Повертаючись із Меджуґор’я 2014 року, я попросила Богородицю, щоб мій чоловік приїхав сюди. І Вона придумала чудесний спосіб, як його припровадити. Спільнота «Світло Марії» 2018-го запросила нас удвох на реколекції для подружніх пар. То було щось особливе, коли подруг сказав останнього вечора перед поверненням додому: «Знаєш, я хотів тебе втішити – і пішов до сповіді. Наш священник ішов до готелю, я попросився, а він дорогою мене й висповідав». Багато років мій чоловік не прибігав до Таїнства Покаяння, але його серце зворушилося тут, у «сповідальниці світу», як називають Меджуґор’є.
Меджуґор’є – це місце, де я відчуваю сильну присутність Богородиці, Її материнську ніжність, де набираюся любові й миру та хочу нести їх у світ.
Дякую, Мамо!
Ліліана Лавренюк, Україна
