9-12 травня 2018 року відбулася VI духовна обнова "За життя” для лікарів, медичних працівників; для тих, хто захищає життя, і тих, хто зранений навмисним або мимовільним перериванням вагітності; для подружніх пар, які бажають мати дітей; для активістів pro life; для тих, хто став жертвою насилля в сім’ї; для батьків-одинаків та вагітних жінок; для всіх тих, хто опинився у важкій життєвій ситуації.Лектором духовної обнови був отець Дамір Павич, член францисканської провінції Боснії Серебряної. Його бажання стати священиком і шлях до священства тісно пов’язаний із Марійською святинею в Меджуґор’ї, куди він часто приїжджає як паломник. Проводить духовні вправи для священників і дні духовної обнови в парафіях Боснії і Герцеговини та за її межами.
Тема духовної обнови – жити Божим Словом. Отець Дамір Павич прагнув донести до всіх присутніх Слово Життя – Слово Боже. Оскільки цей семінар міжнародний, було багато людей із різних країн, а також з України. По-особливому вирізнялася група жінок, які втратили своїх дітей і чоловіків під час бойових дій. Ці люди приїхали з надією віднайти сенс життя і мир у серці.
Протягом днів духовної обнови лекції отця Даміра були пронизані глибиною, любов’ю, наповнені життям. Ісус, Який є Живим Богом, торкався сердець, що були ранені, змучені, остиглі, спустошені, збайдужілі, даючи нове серце й новий дух.
Учасники семінару мали можливість підніматися на гори Кріжевац і Подбрдо, де всі в єдності молилися й перебували в тиші серця. Також у реколекційному залі була адорація – поклоніння Ісусові в Пресвятих Дарах, де кожен присутній міг переосмислити, прожити та роздумати над почутим у лекціях. Кожного вечора відбувалась вечірня молитовна програма (Вервиця, Служба Божа, молитва за зцілення душі й тіла, адорація).
Святою Літургією завершилася духовна обнова "За життя”. Багато вдячних сердець свідчило про зустріч із Богом. Ось кілька з них.
«Бог завжди є в моєму житті. Їдучи сюди, думала: всі їдуть, то, можливо, і я побачу щось інше. У мене завжди виникало питання «чому я втратила сина?» – і цим питанням я ділилася з іншими матерями. Я постійно сповідаюся, отець пояснює, я все розумію, але не можу змиритися з болем у душі. На Хресній дорозі так буває – утомишся, неуважно слухаєш. Але слова отця Даміра під час роздумів на Хресній дорозі торкнули мене: «Бог дав – і Бог узяв». І я зрозуміла, що наші діти – це Божі діти. Вони були нашими дарунками. Ми трішки ними потішилися. Ці слова не дуже заспокоїли, але вони проникли в моє серце. Тому це питання більше не буду ставити Богові. Дякую Йому, що є поруч із вами, що я пізнала нових людей, бо це все не є випадковим. І дякую своєму синові, а в першу чергу Богові – дякую!» (Галина).
«Так сподобалося Богові, щоб через слабких людей і слабкі речі промовляти та посилати Свого Духа. І через Духа Святого промовляє: "Я з тобою в цих стражданнях, і вони є великим Даром”. Це мотор, яким ти зможеш ощасливити інших – й інші люди будуть усміхатися, прагнути бути живими, достойними – це такий мій досвід. І в цьому році я знову приїхав із вами та знову переживаю навернення, зміну свого серця, бачу те, над чим треба працювати, і робитиму це з радістю. І хочу сказати вам дещо: будьте далі плідні. Бог покликав нас до плідності. Зверніть увагу, у першій книзі Біблії в першому розділі читаємо: «Будьте плідні», – а потім уже множтеся. Плідність нам дана. Це наше завдання. І ми не будемо плідними інакше, як тільки з Богом. Бог нарешті постукав у твоє серце, у твої двері, нарешті промовив до тебе, хоча це було боляче. Дякую вам» (отець Юстин).
«Для мене ця поїздка як книга. Її можна читати й відкривати щось нове. Першу сторінку я прочитала. Ще не знаю, що буде далі. Лише знаю, що не до кінця усвідомила те, що до мене прийшло. Це розуміння прийде потім. Мені навіть до кінця важко думати про ті відчуття, які я переживала, бо це емоції, сльози від якогось певного усвідомлення й певного сумніву. Це те, що торкнулося серця, торкнулося розуму. Я думаю, ми ще будемо цим ділитися – що сьогодні кожен відкрив і прочитав. Дякую Богу і вам» (Леся).
«Я мала можливість раніше приїхати до Меджуґор’я, але не відчувала, що хочу їхати. Тепер прийшов такий час, що я хочу побути просто сама з собою і своїми думками, та власне тут я зрозуміла, що випробовування Бог дає тим, кого любить. Я зрозуміла, що важко захворіла не просто так, але вірю, що завдяки хворобі багато чого переосмислила. Ви знаєте, я боюся ходити боса, але коли йшла на гору, то вирішила спробувати вийти на неї босоніж – і в мене наче вселили батарейки «Дюрасел». Я на ту гору летіла. Мені було дуже добре. Я не можу передати цього. Розумію, що маю віру, надію і що все буде добре. Просто тепер мені стало легше. Дякую» (Оксана).
«Я вдячна моєму синові. Якби не він, то ми б ніколи сюди не потрапили й ніколи не повернулися б до Бога. Ми були далекі від віри. А зараз я така вдячна! Я їду звідси збагачена, наповнена, щаслива вами й Богом. Дякую Богородиці, що до мене обернулась. Я зараз дивлюся на все зовсім по-іншому. Мені легко. Я була така здивована, що піднялася на гору. Я летіла, як птах. Навіть не відчула, що мені 70 років. Це таке щастя. Дякую, сину, що ти в мене є, хоч ти в небі. Як каже маленький онук: «Мій татко на небі, і він мене бачить». І дай Бог кожному з нас не забувати про це, про сина, про наше життя. Насамперед – любов, а все інше – нічого не варте. Я б ніколи в житті не подумала, що буду розмовляти з Богом, що поряд зі мною Богородиця і що я тепер маю Маму» (Валентина).
