Що для вас означає «богопосвячене життя»?
Богопосвячене життя — це особливий дар Бога людині. Господь запрошує до посвяченого життя, бо довіряє тому, кого кличе.
Як ви проживаєте це у своїй повсякденності?
У повсякденному житті воно виявляється у служінні тим, кого зустрічаєш, у виконанні своїх обов'язків. У монастирі є час, призначений на молитву та на працю. Важливим є те, щоб у все, що робимо (в молитву, в працю, у спілкування), ми вкладали своє серце.
Чи пам'ятаєте Ви день своїх перших або вічних обітниць? Найяскравіший спогад про цей день?
Я дуже добре пам'ятаю і день складання своїх перших обітів, і день складання вічних обітів. Я хвилювалася, бо розуміла, що відповідаю Богові на Його запрошення. Усвідомлюючи свої немочі, була вдячна Йому за Його довіру до мене. Єдине, чого мені хотілося того дня, то це лишитися вірною Богові на все життя та вміти розпізнавати потреби часу, щоб якнайблагодатніше послужити Богу, Церкві та людям.
Що би ви хотіли сказати іншим богопосвяченим?
Кожна богопосвячена особа прекрасно знає та розуміє, що це посвячення сповнене різних викликів, криз, випробувань. Тому, звертаючись до своїх співсестер та співбратів у служінні, хочу побажати усім нам витривалості у Бозі. Нехай наше життя та служіння допомагає всім тим, хто нас оточує, йти вперед. Будьмо радістю, любов'ю та милосердям для цього світу, адже він так цього потребує.
Сестра Вероніка, (Україна)
Що для вас означає «богопосвячене життя»?
Це значить розуміти, що більше не належиш собі. Що ти щодня віддаєш своє серце, силу та життя єдино Богові. Як говорить святий апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2:20). Це і є повністю посвячене Богові життя.
Як ви проживаєте це у своїй повсякденності?
Я стараюся не планувати, не контролювати щось. Я завжди вчуся слухати і приймати людей і ситуації, які Бог посилає, дає мені в цю мить. Колись для мене було дуже важливо все знати і розуміти мехатізми того, що відбувається. Але з часом я зрозумів, що Богові це не подобається. Ми брешемо, коли говоримо, що чинимо Божі діла, але плануємо і робимо все самі. Тепер я дякую Богові. Я просто намагаюся приймати ситуації та людей такими, як вони є, бо не можу нікого і нічого міняти. Я можу лише дозволити Йому змінювати мене. Я можу лише любити..
Чи пам'ятаєте Ви день своїх перших або вічних обітниць, день рукоположення у священики? Найяскравіший спогад про цей день?
Перед своїм повсяченням я був знайомий з одним хлопцем. Результатом нашої дружби стало те, що він також захотів стати священиком. Так він відмовився від кар’єри юриста і вступив до семінарії. Його батьки були невіруючими людьми, тому виступили категорично проти рішення свого єдиного сина, звинувачуючи у всьому мене. Вони часто висловлювали свій гнів і ненависть стосовно католицької Церкви та мене особисто. Але хлопець був стійким і, незважаючи на те, що батьки та сестра не приймали цього, продовжував наслідувати Христа. У день мого посвячення я був насправді шокований, побачивши батьків мого друга, які прийшли привітати мене. Я очікував від них, що вони знову будуть висловлювати мені свою ненависть. Коли батько, тримаючи величезну лілію в руках, підійшов до мене і сказав: «Вітаємо. Пробач, що так жахливо ставилися до тебе. Тільки зараз ми зрозуміли, що наш син вибрав найкраще, що може бути у житті». Я не міг повірити цьому, адже багато витерпів через них. Це було справжнім чудом Божим. Пізніше вони багато допомагали мені в Церкві.
Що би ви хотіли сказати іншим богопосвяченим?
Не бійтеся бути природними, такими, якими нас створив Бог. Церква багато втрачає, коли ми починаємо когось із себе вдавати, одягати маски. Бог бажає природності, а ми боїмося бути такими, якими нас створив Господь. Я помічав, що багато священиків бояться невдач, помилок, переймаються тим, хто і що буде про них говорити, тому швидко міняють своє справжнє обличчя, починають підлаштовуватися. А цього не треба робити. Ми маємо лише старатися бути схожими на Ісуса, — бути вільними та люблячими, “живими”, подібно як вогонь.
Отець Андрій, (Латвія)
Взято з газети "Світло Марії"
Що для вас означає «богопосвячене життя»?
Богопосвячене життя — це особливий дар Бога людині. Господь запрошує до посвяченого життя, бо довіряє тому, кого кличе.
Як ви проживаєте це у своїй повсякденності?
У повсякденному житті воно виявляється у служінні тим, кого зустрічаєш, у виконанні своїх обов'язків. У монастирі є час, призначений на молитву та на працю. Важливим є те, щоб у все, що робимо (в молитву, в працю, у спілкування), ми вкладали своє серце.
Чи пам'ятаєте Ви день своїх перших або вічних обітниць? Найяскравіший спогад про цей день?
Я дуже добре пам'ятаю і день складання своїх перших обітів, і день складання вічних обітів. Я хвилювалася, бо розуміла, що відповідаю Богові на Його запрошення. Усвідомлюючи свої немочі, була вдячна Йому за Його довіру до мене. Єдине, чого мені хотілося того дня, то це лишитися вірною Богові на все життя та вміти розпізнавати потреби часу, щоб якнайблагодатніше послужити Богу, Церкві та людям.
Що би ви хотіли сказати іншим богопосвяченим?
Кожна богопосвячена особа прекрасно знає та розуміє, що це посвячення сповнене різних викликів, криз, випробувань. Тому, звертаючись до своїх співсестер та співбратів у служінні, хочу побажати усім нам витривалості у Бозі. Нехай наше життя та служіння допомагає всім тим, хто нас оточує, йти вперед. Будьмо радістю, любов'ю та милосердям для цього світу, адже він так цього потребує.
Сестра Вероніка, (Україна)
Що для вас означає «богопосвячене життя»?
Це значить розуміти, що більше не належиш собі. Що ти щодня віддаєш своє серце, силу та життя єдино Богові. Як говорить святий апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2:20). Це і є повністю посвячене Богові життя.
Як ви проживаєте це у своїй повсякденності?
Я стараюся не планувати, не контролювати щось. Я завжди вчуся слухати і приймати людей і ситуації, які Бог посилає, дає мені в цю мить. Колись для мене було дуже важливо все знати і розуміти мехатізми того, що відбувається. Але з часом я зрозумів, що Богові це не подобається. Ми брешемо, коли говоримо, що чинимо Божі діла, але плануємо і робимо все самі. Тепер я дякую Богові. Я просто намагаюся приймати ситуації та людей такими, як вони є, бо не можу нікого і нічого міняти. Я можу лише дозволити Йому змінювати мене. Я можу лише любити..
Чи пам'ятаєте Ви день своїх перших або вічних обітниць, день рукоположення у священики? Найяскравіший спогад про цей день?
Перед своїм повсяченням я був знайомий з одним хлопцем. Результатом нашої дружби стало те, що він також захотів стати священиком. Так він відмовився від кар’єри юриста і вступив до семінарії. Його батьки були невіруючими людьми, тому виступили категорично проти рішення свого єдиного сина, звинувачуючи у всьому мене. Вони часто висловлювали свій гнів і ненависть стосовно католицької Церкви та мене особисто. Але хлопець був стійким і, незважаючи на те, що батьки та сестра не приймали цього, продовжував наслідувати Христа. У день мого посвячення я був насправді шокований, побачивши батьків мого друга, які прийшли привітати мене. Я очікував від них, що вони знову будуть висловлювати мені свою ненависть. Коли батько, тримаючи величезну лілію в руках, підійшов до мене і сказав: «Вітаємо. Пробач, що так жахливо ставилися до тебе. Тільки зараз ми зрозуміли, що наш син вибрав найкраще, що може бути у житті». Я не міг повірити цьому, адже багато витерпів через них. Це було справжнім чудом Божим. Пізніше вони багато допомагали мені в Церкві.
Що би ви хотіли сказати іншим богопосвяченим?
Не бійтеся бути природними, такими, якими нас створив Бог. Церква багато втрачає, коли ми починаємо когось із себе вдавати, одягати маски. Бог бажає природності, а ми боїмося бути такими, якими нас створив Господь. Я помічав, що багато священиків бояться невдач, помилок, переймаються тим, хто і що буде про них говорити, тому швидко міняють своє справжнє обличчя, починають підлаштовуватися. А цього не треба робити. Ми маємо лише старатися бути схожими на Ісуса, — бути вільними та люблячими, “живими”, подібно як вогонь.
Отець Андрій, (Латвія)
Взято з газети "Світло Марії"
